LITMIR.BIZ

      Її вітчим був ще тим диваком –

      працював у в’єтнамців садівником,

      доглядав дерева, які й без нього росли

      на передмісті, за фабрикою, серед імли.

      рахував гілки, як зекá рахують роки,

      полював на лисиць,

      псів годував із руки.

      Всі вважали його божевільним, навіть вона

      говорила: адже я вважаю так не одна,

      адже я люблю його, адже він потрібен мені,

      то чому ж він постійно ховається між дерев, у тіні,

      чому, коли виходить на сонце, в нього така хода,

      ніби він знає,

      звідки прийде біда.

      Господарі не пам’ятали, як його справжнє ім’я,

      його не впізнавали знайомі,

      від нього відмовилася сім’я,

      ним лякали дітей, які не боялися все одно,

      вибігали за ним на залізничне старе полотно

      і витягали яйця з пташиних гнізд, коли він хворів,

      ніби викручували лампочки з вуличних ліхтарів.

      Я бачив його лише раз, восени.

      Помітив, як він ішов, здалеку, зі спини,

      брів собі в сутінках, розлякуючи зірки,

      тягнув на плечах драбину, аби обрізати гілки.

      Постава його була покірна, а втома проста.

      Я думаю, так Ісус ніс на собі хреста.

      Я тоді ще подумав – добре йому іти,

      знаючи, що робити, не помічаючи пустоти,

      пам’ятаючи все, що було, приймаючи все, що є,

      чітко собі уявляючи майбутнє своє,

      вірячи, що нічого не зміниться,

      здогадуючись, що ніхто не втече,

      підставляючи під драбину щоразу інше плече.

      Я сказав йому вслід:

      роби те, що маєш робити, роби,

      робота – лише частина нашої боротьби,

      віра – лише пісок у підмурівку років,

      дерева насправді ніколи не виростуть без садівників.

      – Як добре, – думає він, – що я для неї помер,

      добре, що вона забула моє ім’я,

      добре, що все це сталося саме тепер,

      добре, що при цьому всьому не був присутній я.

      Добре, що вона вирішила все за нас,

      що я не мусив переконувати її не робити дурниць,

      не мусив спостерігати, як вона вагається раз у раз,

      не мусив при цьому бачити її темних зіниць.

      Тепер головне – зникнути,

      вибравши вірний маршрут,

      головне – не повертатись туди, де раніше жив,

      головне – не підходити близько

      до знайомих споруд,

      не лякати

Скачать книгу