Скачать книгу

мушлю, і чайка деяку мить дивилася на нього; її смертельно чорні очі підтверджували жахну істину: помирають батьки, помирають матері, помирають дядьки, навіть якщо ті вчилися в Єльському університеті, зодягнені в костюми-трійки, вони скидаються на непорушні кам’яні стіни Севіл Ров[13]. Можливо, діти також помирають… та кінцем усьому може бути дурнувате й бездумне волання живих тканин.

      – Агов! – голосно крикнув Джек, заклопотаний думками й не контролюючи дій. – Агов, може, досить?

      Чайка вп’ялася у свою здобич, спостерігаючи за хлопчиком чорними маленькими намистинками-очима. Мить по тому вона заходилася знову порпатися в м’ясі. «Хочеш трохи, Джеку? Воно все ще сіпається! Боже милостивий, таке свіже, навряд чи воно знає, що вже померло!»

      Сильний жовтий дзьоб знову встромився в м’ясо та потягнув. Потя-я-ягну-у-ув… Шматок молюска відірвався. Чайка здійняла голову до сірого вересневого неба, ковтнула. І знову Джекові здалося, що пташка спостерігає за ним. Так очі деяких картин завжди стежать за тобою, в якій би частині кімнати ти не стояв. Очі… він знав ці очі.

      Раптом Джек захотів до мами – до її темних синіх очей. Він не міг пригадати, коли ще йому так відчайдушно хотілося до неї; можливо, у ранньому дитинстві. «Люлі-люлі», – чув він її спів у голові, й голос той був голосом невловимого вітру. «Люлі-люлі, засинай, малий Джекі, до світання, тато йде на полювання, ось такий-от джаз». Він пам’ятає, як його колисали та як мама викурювала одну за одною «Герберт Тарейтон»; певно, коли читала сценарій, або «блакитні сторінки», як вона любила висловлюватись. Джек запам’ятав: «блакитні сторінки». «Люлі, Джекі, все чудово, засинай, любенький, знову. Тсс спи. Люлі-люлі».

      Чайка дивилася на нього. З несподіваним жахом, що скував горло, мов гаряча солона вода, він збагнув, що чайка справді дивилася на нього. Ці чорні очі (чиї?) бачили його. І Джек знав цей погляд.

      Шматок сирого м’яса досі стирчав у дзьобі чайки, і поки хлопчик дивився на неї, вона проковтнула його. Вона дивно роззявила дзьоб, неначе шкірилася.

      Джек відвернувся та побіг. Він схилив голову, солоні сльози обпікали очі, кросівки заривалися в пісок, і якби хтось здійнявся високо вгору, на висоту чаїного польоту, то серед сірого дня побачив би тільки хлопчика та його сліди; Джек Сойєр, дванадцятирічний та самотній, забувши про Спіді Паркера, біг назад до готелю. Його голос змішувався зі сльозами й вітром, а він і далі заперечно кричав і кричав: «Ні, ні, ні».

3

      Засапано Джек зупинився на узвишші пляжу. Сильний гострий біль у лівому боці штрикав його між ребрами. Він сів на котрусь із лавок, призначених для літніх людей, і відкинув волосся з очей.

      Візьми себе в руки. Якщо Сержант Фюрі йде з восьмою секцією, хто має очолити Горластих Командос[14]?

      Джек усміхнувся – йому справді стало трохи ліпше. Звідси, з п’ятдесяти футів над рівнем океану, усе видавалося не таким уже й кепським. Можливо, через зміну атмосферного тиску чи чогось такого. Те, що трапилося з дядьком Томмі, – жахливо, але

Скачать книгу


<p>13</p>

Севіл Ров – одна з вулиць у центральному кварталі Лондона – Мейфейрі. Відома численними ательє з індивідуального шиття чоловічих костюмів. А ще на Севіл Ров, 1, розташована штаб-квартира Королівського географічного товариства, а по сусідству, на Севіл Ров, 3, студія звукозапису, на даху якої відіграли свій останній концерт «Бітлз» 30 січня 1969 року.

<p>14</p>

«Сержант Ф’юрі Лють та його Горласті Командос» («Sgt. Fury and his Howling Commandos») – серія коміксів про вигаданий підрозділ армії США часів Другої світової війни, яку видавала «Marvel Comics у» 1963–1981 роках.