LITMIR.BIZ

Скачать книгу

мундштук, але насправді не був мундштуком. Джек нечітко пригадував, як його батько розповідав комусь, що він, мовляв, палить «Вінстон», а його дружина – «Чорну чуму».

      – Помітив щось дивне, Джеку? – запитала в нього мати. Її яскраві очі пронизливо дивились на хлопчика, цигарку вона тримала в звичній для себе ексцентричній манері, затискаючи її між середнім та підмізинним пальцями. Наче перевіряла: ризикне він щось сказати? Ризикне сказати: «Мамо, я помітив, що ти знову палиш „Герберт Террітунс“ – це означає, що ти вирішила, що тобі більше немає чого втрачати?»

      – Ні, – натомість відповів Джек, і його знову охопила болюча і гнітюча туга за домівкою. – Хіба що це місце. Воно таки трохи дивне.

      Вона роззирнулася навколо й усміхнулася. Двоє офіціантів – один товстий, другий худий – обидва в червоних піджаках із лобстерами на спинах, – стояли біля двостулкових дверей на кухню і тихо розмовляли. Оксамитова мотузка відділяла величезну обідню залу від ніши, у якій сиділи Джек із матір’ю. У цій темній печері перевернуті стільці зікуратами вивищувалися над столами. У дальньому кінці крізь вікно на всю стіну виднілася берегова лінія у готичному стилі. Вона навівала Джекові думки про «Кохану Смерті», фільм, у якому знімалась його мати. Вона грала молоду дівчину з купою грошей, яка без згоди батьків вийшла заміж за похмурого і красивого незнайомця. Той забрав її у великий будинок на узбережжі океану та спробував довести до божевілля. «Кохана Смерті» була більш-менш типовим фільмом у кар’єрі Лілі Кавано – вона знялася в багатьох чорно-білих стрічках, де красиві, але всіма забуті актори в капелюхах роз’їжджали в кабріолетах «форда».

      З мотузки, що відмежовувала їхню темну печеру, до смішного низько звисала табличка «Залу зачинено».

      – Тут трохи похмуро, еге ж? – спитала Лілі.

      – Така собі «Сутінкова зона»[25], – відповів Джек, і вона загриміла шорстким, заразним, але якимось милим сміхом.

      – Еге ж… Джекі, Джекі, Джекі. – Мати нахилилася до нього і, усміхаючись, скуйовдила його надміру довге волосся.

      Також усміхаючись, він відвів її руку від себе. (Але ж у неї не пальці, а самі кістки! Джеку, вона майже вмерла!..)

      – Не чіпай мене за волосся тут.

      – Відвали!

      – Доволі хіпово, як для старої шкапи.

      – Боже мій. Спробуй-но виканючити в мене гроші на кіно цього тижня.

      – Нема питань.

      Вони всміхнулися одне одному, і Джек ніяк не міг згадати, коли ще йому так відчайдушно хотілося плакати чи коли ще він так сильно любив її. Ця безнадійна непохитність… і те, що мати повернулася до «Чорної чуми», було частиною цього.

      Принесли напої. Вона легенько торкнулась його склянки.

      – За нас.

      – Валяй.

      Вони випили. Підійшов офіціант із меню.

      – Я на нього не сильно тиснула, Джекі?

      – Ну, може, зовсім трішки.

      Вона поміркувала над цим якусь мить і знизала плечима.

      – Що будеш?

      – Гадаю, камбалу.

      – Я також.

      Джек замовив страви. Він був дуже збентежений

Скачать книгу