ДНК - Макс Кідрук

Скачать книгу

яких? – перепитали Духовні.

      – Підривати яких людей наразі є реальна потреба? – запитав я.

      – Провід має на увазі символічні об’єкти, – неохоче пояснили брати. – Пам’ятники.

      Одне слово, провід новоствореної боївки вирішив почати боротьбу зі знищення знакових символів російського монархізму. Але, оскільки в провінційному Харкові пам’ятників імператорам споруджено не було, вирішено підірвати пам’ятник поету Пушкіну, встановлений у Театральному саду. Російський поет виглядав у цьому випадку ідеальною фігурою, надто з огляду на те, що дослівно днями в центрі міста офіційною владою демонтовано було пам’ятник Шевченку. Лише тут усе склалося в моїй голові – справді, вони ж усе це спланували як відповідь на жест із Шевченком. Усе правильно, усе справедливо – помста має бути точною, гнів має бути вивіреним, бомби мають нести справедливість. Я попрощався з братами, ліг на подвір’ї, під густим яблуневим гіллям, і безтурботно заснув.

      Останні тижні літа минали в безкінечних розмовах про необхідність рішучих дій і доброчинну природу системного терору. До наших розмов долучалися друзі-юнкери. Як люди, безпосередньо причетні до військової справи, ми усвідомлювали всю вагомість і значущість наших подальших кроків. Нас це наснажувало. Хоча мене особисто ще й неабияк лякало.

      Одного ранку наприкінці серпня мене розбудив старший Духовний. Я відразу зрозумів, що щось сталося – вигляд у нього був нажаханий, говорив із неприхованим відчаєм. Розповів, що цієї ночі молодший Духовний, готуючи вибухівку, підірвався й лишився без обох рук.

      – Він надто хвилювався, – плакав Іван, – просто не втримав її, вона вислизнула йому з рук.

      Я раптом чітко й детально уявив собі, як це могло статися. Бомби, які вони майстрували, мали хімічний запал. До них допасовувалися скляні трубки з сірчаною кислотою, з прилаштованими до них свинцевими грузилами. Щойно бомба падала чи стикалася з твердою поверхнею, трубки лускалися й кислота займала суміш бертолетової солі з цукром. Усе це призводило спершу до вибуху гримучої ртуті, а затим – і динаміту. Уся небезпека полягала в тому, що скляна трубка могла зламатися будь-де й будь- коли, що й сталося, вочевидь, із молодшим Духовним. Де він міг її майструвати, цю фатальну бомбу? У себе в кімнаті? У комірчині? На піддашші? Я уявив, як він рвучко обертається на якийсь крик чи порух унизу, в помешканні, і громіздка конструкція вислизає йому з рук. Він ще встигає усвідомити, що зараз станеться, і навіть устигає потягнутися вслід руками, аби підхопити бомбу, і навіть підхоплює її, і серце його, що цієї миті було завмерло, робить пробний поштовх, але бомба виявляється слизькою й непокірною, як річкова риба, і знову вибивається йому з рук, і падає на всіяну пташиним послідом і пір’ям дерев’яну долівку, і тут таки вибухає, осліплюючи й оглушуючи його, відриваючи йому обидві кисті, розбризкуючи довкола, ніби коштовні краплі літнього річища, його червону гарячу кров. Я подивився на старшого Духовного й заплакав. Він подивився на мене й теж заплакав.

      Життя

Скачать книгу