LITMIR.BIZ

Скачать книгу

(не можуть часто змінюватися).

      Будь-якій літературній мові притаманні певні норми, як-от:

      – орфоепічні – регулюють правильність вимови звуків, звукосполучень, наголошення слів: [веидец’:а], [шчиепити], [ноушу], [к’іхт’і]; позáочі, біографія, але ґатунок;

      – орфографічні – регулюють правильність написання слів: пів’яблука, пів-Європи. бриньчати, деренчати;

      – лексичні – регулюють правильність вживання слів у властивих їм значеннях, правильне подання слів: будь-яке питання (а не любе), випрасував (а не погладив) одяг, наступна (а не слідуюча) зупинка;

      – граматичні – регулюють правильність творення слів, уживання форм слів: по містах і селах (а не по містам і селам), згідно з наказом, найбільший (а не самий найбільший);

      – синтаксичні – регулюють правильність побудови речень і словосполучень, уживання прийменників: відповідно до наказу (а не згідно до…, відповідно з...);

      – стилістичні – регулюють правильність використання мовних засобів, властивих лише певному стилеві: чільне місце посідає… (а не займає);

      – пунктуаційні – регулюють правильність вживання розділових знаків: Фірма оптом і вроздріб продає дитячий, чоловічий, жіночий вовняний одяг, а не Фірма оптом і вроздріб продає дитячий, чоловічий, жіночий, вовняний одяг.

      До орфоепічних норм української літературної мови належать такі:

      – тверда вимова шиплячих: чай, чому, Польща (а не чьай, чьому, Польщьа);

      – дзвінкі приголосні в кінці слова або складу не оглушуються: гриб, репортаж, любов, раз, лід (а не грип, репорташ, любоф, рас, літ);

      – голосний о ніколи не наближається до а: молоко, потреби, дорога (а не малако, патреби, дарога);

      – літера щ передає звуки шч: вищий, що (а не висший, шо);

      – буквосполучення дж, дз передають злиті звуки: сиджу, кукурудза (а не сижу, кукуруза);

      – літера ґ передає звук [ґ] обґрунтування, ґатунок (а не обгрунтування, гатунок).

      Морфологічною нормою української літературної мови є:

      – вживання закінчень кличного відмінка: пане професоре, Андрію Петровичу, Ольго Василівно, добродію Панчуку;

      – вживання паралельних закінчень іменників у давальному відмінку: декану і деканові, директору і директорові, сину і синові; при цьому, називаючи осіб, слід віддавати перевагу закінченням – ові, -еві, наприклад: панові Ткаченку, ректорові, але заводу, підприємству, відділу тощо. У випадку, коли кілька іменників-назв осіб поспіль стоять у давальному відмінку, закінчення потрібно чергувати: генеральному директорові Науково-дослідного інституту нафти і газу панові Титаренку Сергію Олександровичу;

      – вживання іменників чоловічого роду на позначення жінок за професією або родом занять: професор Городенська, лікар Тарасова, заслужений учитель України Степова, декан Світлана Шевченко, викладач Олена

Скачать книгу