LITMIR.BIZ

Скачать книгу

сплю в салоні літака, що мчить на захід зі швидкістю 0,83 Маха[13], або ж 455 миль за годину, справжньою повітряною швидкістю, а ФБР на порожній злітно-посадковій смузі аеропорту імені Даллеса шукає бомбу в моїй валізі. Дев’ять разів з десяти, каже хлопець зі служби безпеки, вібрує електробритва, що й сталося в моєму випадку. А ще трапляються вібратори.

      Усе це розповідав мені той хлопчина зі служби безпеки, коли, прибувши до аеропорту й не отримавши багажу, я чекав на таксі, щоби приїхати додому й побачити на тротуарі свої пошматовані фланелеві простирадла.

      Уяви, каже хлопець зі служби безпеки, як воно – розповідати людині, яка прилетіла до аеропорту, що її багаж затримано на Східному узбережжі через вібратор. Часом трапляється навіть, що власник валізи – чоловік. Авіакомпанії забороняють говорити в таких випадках про належність вібратора. Присвійних займенників уживати не можна.

      Просто вібратор.

      Ніколи не кажи «ваш вібратор».

      Ніколи-ніколи не кажи: «Ваш вібратор випадково ввімкнувся».

      Відбулася самоактивація вібратора, що спричинила надзвичайну ситуацію, через яку ваш багаж довелося затримати.

      Падав дощ, коли я прокинувся, підлітаючи до аеропорту Степлтон, де мав пересадку.

      Падав дощ, коли я прокинувся, підлітаючи нарешті додому.

      Гучномовець попросив нас скористатися, коли наша ласка, можливістю перевірити, чи ми не забули ніяких особистих речей. А потім гучномовець назвав моє ім’я. Чи не буду я такий ласкавий переговорити з представником авіакомпанії, який чекає на мене коло виходу?

      Я перевів годинник на три години назад, але все одно було по півночі.

      Коло виходу на мене чекав представник компанії. Хлопець зі служби безпеки теж там був, щоб повідомити: «Ге-ге, через електробритву багаж, зареєстрований на вас, лишився в аеропорту Даллеса». Цей хлопчина назвав вантажників багажу «кидачами». Потім він їх назвав «траперями». Могло бути й гірше, сказав цей хлопчина, принаймні це не вібратор. Відтак, може, через нашу чоловічу компанію і першу ночі на годиннику, а може, через бажання мене підбадьорити, він повідав мені, як вони поміж себе називають стюардес – «космічні офіціантки». Або «повітряні підстилки». Здавалося, ніби хлопець одягнений в однострій пілота: біла сорочка з невеликими еполетами та блакитна краватка. Валізу мою оглянули, сказав він, і завтра вона прибуде.

      Хлопчина записав моє ім’я, адресу й номер телефону, а тоді спитався, чи знаю я різницю між презервативом і кабіною пілотів.

      – Два хуї в один презерватив не залізуть, – сказав він.

      Я заплатив за таксі додому останню десятку.

      Чимало розпитувала мене й місцева поліція.

      Моя електробритва – не бомба – досі була за три часові пояси від мене.

      Щось, що було справжньою бомбою, і то потужною, розтрощило мої мудровані кавові столики «Ньюрунда» у формі лимонно-зеленого іня й помаранчевого яня, які разом утворювали круг. Тепер від них лишилися самі скалки.

      Тепер

Скачать книгу