LITMIR.BIZ

Скачать книгу

написане на піску. Надруковане на піску, якщо бути абсолютно точним, як це притаманно юристам. І знову жодної палиці. Та я подумав, що її просто могли викинути у воду. Цього разу з’явилося ім’я Пітера Олдерсона. Воно нічого для мене не означало, аж доки за декілька днів не трапилося дещо. Щовечора я ходив на той кінець вулиці по газету – це був мій обов’язок. А повертаючись назад під’їзним шляхом, я мав звичку проглядати першу шпальту – ви самі їхали сюди, тож знаєте, що ця дорога тягнеться на добру чверть милі. Улітку мене цікавили успіхи «Вашингтонських сенаторів», адже в ті дні вони були найпівденнішою з усіх знаних нам команд.

      Того дня мою увагу привернув заголовок наприкінці першої шпальти: «ТРАГІЧНА ЗАГИБЕЛЬ МИЙНИКА ВІКОН». Бідолашний мив вікна на третьому поверсі громадської бібліотеки Сарасоти, коли риштування, на якому він стояв, не витримало. Його звали Пітер Олдерсон.

      На обличчі Вейленда було написано, що він вважав, ніби суддя насміхається з нього. Або ж у старого просто розігралася фантазія. Також Суддя бачив, як Вейленд насолоджується пригощанням і не відмовляється від випивки, коли господар доливав йому келих. Зрештою, не мало значення, чи вірив йому молодик, чи ні. То неймовірна розкіш – говорити про це.

      – Певно, ви здогадуєтеся, чому я постійно подумки повертаюся до того моменту і все намагаюся збагнути, у чому ж секрет, – мовив Бічер. – Я знав Робі, і помилка в написанні його імені була моєю помилкою. Та я ніколи не зустрічався з цим мийником вікон. У будь-якому разі, відтоді дюна по-справжньому полонила мене. Я почав бувати там щодня, і ця звичка збереглася в мене до глибокої старості. Я поважаю те місце, боюся його, та в першу чергу залежу від нього.

      З плином часу багато імен з’являлося на тій дюні, і люди, яким належали ті імена, завжди помирали. За тиждень, часом два. Більше місяця не протягнув ніхто. Когось із тих людей я знав особисто, і якщо в них було прізвисько, то саме прізвисько і з’являлося на піску. А одного дня 1940-го я приплив туди та побачив слова «ДІДУСЬ БІЧЕР», виведені на піску. Він помер за три дні в Кі-Весті. Серцевий напад.

      З виглядом людини, що потурає психічно хворому, котрий поки що не становить загрози, Вейленд запитав:

      – А чи не намагалися ви коли-небудь втрутитися в цей… цей процес? Наприклад, зателефонувати дідусеві й порадити йому піти до лікаря?

      Бічер заперечно похитав головою.

      – Я не знав, що це був саме серцевий напад, аж доки патологоанатом округа Монро не повідомив нам це, розумієте? Міг же трапитися і нещасний випадок або навіть вбивство. Без сумніву, людей, які ненавиділи мого дідуся, не бракувало: його махінації були не вельми чистими.

      – Та все ж…

      – Правда, адвокате, полягає в тому, що я боявся. Я відчував – і досі відчуваю, – неначе на тому острові є щось на кшталт дверей, які трохи прочинилися. З одного боку – те, що ми звикли називати реальним світом. А з іншого – вся машинерія всесвіту, який летить на межі швидкості. Тільки дурень наважився б просунути руку в ці коліщата в марній спробі зупинити їх.

      – Судде Бічере, якщо ви хочете, аби ваші папери були

Скачать книгу