ТОП просматриваемых книг сайта:
Ярмарок нічних жахіть (збірник). Стівен Кінг
Читать онлайн.Название Ярмарок нічних жахіть (збірник)
Год выпуска 2015
isbn 978-617-12-0393-8, 978-1-5011-1167-9, 9786171203921
Автор произведения Стівен Кінг
Жанр Ужасы и Мистика
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Дюна
Суддя залазив до каяка під ясним ранковим небом. Процес той був дуже повільним і забрав у незграбного діда цілих п’ять хвилин. Він розмірковував над тим, що тіло старої людини – лише лантух болю та приниження. Вісімдесят років тому, в десятирічному віці, він стрибав у дерев’яне каное та відчалював від берега без громіздкого рятувального жилета, без турбот і вже точно без сечі, яка б просочувалася крізь труси. Кожна подорож до маленького безіменного острова, що лежав за двісті ярдів від берега, ніби затонула субмарина, починалася з неймовірного та тривожного збудження. Тепер зосталася тільки тривога. А також біль, центр якого, здавалося, ховався десь глибоко в кишках і радіальними колами розходився по всьому тілу старого. Та він досі здійснював цю мандрівку. У присмерку останніх років багато що втратило для нього привабливість – майже все, насправді, – але не дюна на дальньому краї острова. У жодному разі не дюна.
Коли він тільки відкривав для себе дюну, то гадав, що її змиє перший же шторм. А коли 1944 року ураган потопив есмінець «Воррінгтон» біля Веро Біч[69], Суддя вже не мав щодо цього жодних сумнівів. Та коли розвиднілося, острів усе ще був на місці. Отже, була і дюна, хоча дужий (до ста миль на годину) вітер вимів геть весь пісок, залишивши по собі тільки голі скелі та корали. Роками він намагався збагнути, чи магія була в ньому чи в самій дюні. Можливо, у них обох, але, звісно, основна сила крилася в дюні.
З 1932 року й до сьогодні він перетнув цей короткий відрізок води понад тисячу разів. Зазвичай там не було нічого, окрім каміння, чагарників та піску, однак часом траплялося й дещо інше.
Зрештою вмостившись у каяку, він заходився повільно гребти від пляжу до дюни. Його білі кучері майоріли навколо майже лисого черепа. Над головою Судді, ведучи свої огидні бесіди, кружляли кілька грифів-індичок. Колись він був сином найбагатшої на всьому узбережжі Флориди людини, потім став юристом, згодом – суддею округу Пінеллас, а опісля його призначили у Верховний Суд штату. За правління Рейгана йому пророчили Верховний Суд США, але цьому так і не судилося здійснитися, і вже через тиждень після обрання президентом того ідіота Клінтона суддя Гарві Бічер – просто Суддя для численних знайомців (справжніх друзів у нього не було) у Сарасоті, Оспрі, Нокомісі та Венісі – пішов у відставку. Чорт, та він ніколи не любив Таллахассі. Надто вже там холодно.
До того ж це було надто далеко від острова та його незвичайної дюни. Ранньої пори, долаючи коротку дистанцію по гладкій воді, він навіть ладен був визнати, що став залежним від світанкових мандрівок. Але чи зміг би хто опиратися цьому?
На східному кам’янистому березі, просто з тріщини в укритій пташиним лайном брилі, випинається сучкуватий кущ. Старий причалює тут і завше обережно зав’язує вузол. Зовсім не хочеться лишитися тут назавжди. Батьківський маєток (подумки Суддя досі називав так свою оселю, хоча старий Бічер і помер іще років сорок тому) розкинувся на дві квадратні милі на березі Мексиканської
13 вересня 1944 р. великий атлантичний ураган затопив есмінець «Воррінгтон». Унаслідок кораблетрощі загинула 251 людина. Корабель було названо на честь видатного офіцера військово-морських сил Льюїса Воррінгтона.