LITMIR.BIZ

Скачать книгу

фантазії, в яких я спускався вниз і втішав її; я був схвильований: можливо, я занадто далеко зайшов, давши волю власній мрії, але я насправді не тривожився, я знав, що моя любов її варта. Тоді я заснув.

      Потім вона мені казала, яку погану річ я вчинив і що мені необхідно постаратися це зрозуміти. Можу зауважити, що того вечора я був щасливий і почувався як людина, яка зробила щось дуже сміливе, на кшталт піднятися на Еверест чи вдіяти щось на ворожій території. Я почувався таким щасливим, бо мої наміри були якнайкращими. Цього вона так і не збагнула.

      Одне слово, той вечір був найкращою подією в моєму житті (крім хіба що виграшу на тоталізаторі). Це було все одно як знову спіймати синявця лісового чи перламутрівку блискучу. Я хочу сказати, що такого можна спромогтися хіба що раз у житті, та й то не завжди; про таке людина мріє більше, ніж, власне, очікує, що мрія колись здійсниться.

      Будильник мені не знадобився, я встав навіть раніше, ніж він задзвонив. Я спустився, замкнув за собою зовнішній підвал. Я все спланував. Постукав у двері і крикнув: «Вставай, будь ласка!», почекав десять хвилин, тоді відімкнув засуви й увійшов. Я приніс із собою її сумочку, яку, звичайно, обшукав. Там не було нічого такого, чим вона могла б скористатися для втечі, крім пилочки для нігтів і стругачки з лезом, їх я звідти вийняв.

      Світло було ввімкнене, вона стояла біля крісла. Повністю вдягнена. І вона знову стала мене роздивлятися, без тіні страху, навіть зухвало. Дивно, вона була не зовсім така, якою я завжди її пам’ятав. Щоправда, так близько я її ще ніколи не бачив.

      Я сказав:

      – Сподіваюся, ти добре спала.

      – Де я, хто ви, навіщо мене сюди привезли? – вона промовила це холодно, зовсім не різко.

      – Не можу тобі відповісти.

      Вона заявила:

      – Я вимагаю, щоб мене зараз же відпустили. Це жахливе неподобство.

      Ми стояли й дивились одне на одного.

      – Відійди з дороги, я йду звідси.

      Вона пішла просто на мене до дверей. Але я не зрушив із місця. Якоїсь миті я думав, що вона кинеться на мене, але, напевне, вона розуміла, що це було б дурницею. Я був налаштований рішуче, вона б не змогла мене перемогти. Вона зупинилася зовсім близько від мене і повторила:

      – Відійди з дороги.

      Я озвався:

      – Поки що тобі цього не можна. Будь ласка, не змушуй мене знову застосувати силу.

      Вона люто й холодно поглянула на мене, тоді відвернулася.

      – Я не знаю, – промовила вона, – за кого ви мене вважаєте. Якщо думаєте, що я дочка багатих батьків і за мене дадуть великий викуп, то будете розчаровані.

      – Я знаю, хто ти, – заперечив я. – Річ не в грошах.

      Я не знав, що говорити. Я був такий схвильований – нарешті я побачив її тут живу і справжню. Я так нервувався. Я хотів подивитися на її обличчя, на її чарівне волосся, на неї всю, таку милу й невеличку, але не міг – вона дивилася просто на мене. Запала дивна мовчанка.

      Раптом вона, немовби звинувачуючи, запитала:

      – А може, я знаю, хто ти?

      Я

Скачать книгу