LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ж їх саме для цього і створено?

      – Можливо. Але я в цьому не зовсім переконаний. Для торговця важливо, щоб не кожен міг їх розпізнати.

      – Дивно. Я думав, що саме це й підвищує ціну.

      – Не завжди. Картини, що їх надто часто виставляють на показ, фахівці називають згорілими. Натомість картини, які завжди належали до приватної колекції і яких майже ніхто не бачив, називають цнотливими. Саме за останні платять більше. Не тому, що вони кращі, а тому, що у знавця чи колекціонера прокидається бажання пізнати щось нове.

      – І він готовий за це платити?

      Сильверс кивнув.

      – На жаль, зараз удесятеро більше колекціонерів, ніж знавців. Епоха справжніх знавців-колекціонерів закінчилася після Першої світової війни, 1918 року. За кожним політичним і економічним переворотом наступає фінансовий. І змінюються власники нерухомості. Одні все втрачають, інші багатіють. Старі колекціонери продають, нові приходять, часто вони мають гроші, але не знання. Щоб стати знавцем, потрібен час, терпіння і любов.

      Я його уважно слухав. Здавалося, в цій оббитій сірим оксамитом кімнаті з двома мольбертами сховалася загублена тиша мирного часу. На один мольберт Сильверс поставив іще одну картину.

      – А цю знаєте?

      – Моне. «Макове поле».

      – Вона вам подобається?

      – Просто неймовірно. Такий спокій! Сонце! Французьке сонце.

      – Ми могли б спробувати, – сказав він урешті-решт. – Аж надто багато тут знати не треба. Потрібна надійна людина, яка вміє тримати язик за зубами. Як щодо шести доларів на день?

      Я стрепенувся:

      – Коли? До обіду чи після?

      – Весь день. Але деколи у вас буде вільний час.

      – Це приблизно стільки, скільки заробляє хлопчик на побігеньках.

      Я вже уявляв, як Сильверс каже, що саме в цьому і полягатиме моя робота. Але він повівся делікатніше: підрахував, скільки заробляють найкращі хлопчики на побігеньках. Сума вийшла менша.

      – Я не можу заробляти менше, ніж десять доларів, – сказав я. – У мене борги, які я мушу віддати.

      – Вже?

      – Так, я винен адвокатові, який вибиває для мене дозвіл на перебування.

      Я знав, що Льові розповів про це Сильверсу, але той поводився так, наче відсутність дозволу безчестить мене і йому знову треба подумати. Нарешті хижак вишкірився.

      Ми зійшлися на восьми доларах після того, як Сильверс, сором’язливо усміхаючись, повідомив мені, що оскільки я нелегал, то й податків сплачувати не доведеться. Крім того, я не розмовляю вільно англійською. Тут я його і підловив.

      – Зате я розмовляю французькою, – зауважив я. – А це у вашому бізнесі важливіше.

      Тоді він таки погодився на вісім доларів, пообіцявши, що, коли я впораюся з роботою, ми повернемося до цієї теми.

      Повернувшись до готелю, побачив незвичайне видовище. У старомодному вестибюлі горіли всі лампи. Навіть ті, які економна адміністрація вимикала завжди. Навколо столу всередині вестибюля зібралася цікава різношерста компанія. На чолі з Раулем. Він сидів на розі стола у бежевому велетенському костюмі, схожий на гігантську

Скачать книгу