LITMIR.BIZ

Скачать книгу

будуть спагеті, – відповіла Аманда, пустивши очі під лоба. – А хіба ти не повинен смажити стейки надворі?

      – Мабуть, повинен, – погодився Довсон, і вона ледве стримала посмішку. Боковим зором вона помітила, як він узяв таріль й пішов собі, і двері, легенько клацнувши, зачинилися за ним.

      Небо набуло глибокого, оксамитово-фіолетового кольору, вже було видно поодинокі зірки. Струмок за спиною Довсона здавався чорною стрічкою, і верхівки дерев засвічувалися сріблом у світлі місяця.

      Аманда наповнила каструлю водою, додала трохи солі, увімкнула плитку. Дістала з холодильника масло. Коли вода зашумувала, вона вкинула спагеті й декілька хвилин шукала друшляк, поки не знайшла його в глибині шафки біля плитки.

      Коли макарони були готові, вона злила з них воду, висипала їх назад до каструлі, додала масла, гранульованого часнику, дрібку солі й перцю. Далі Аманда швиденько розігріла бляшанку бобів, й усе було готове якраз, коли Довсон повернувся з таріллю стейків.

      – Пахне дивовижно, – похвалив він, не приховуючи подиву.

      – Просто масло й часник, – кивнула вона. – Завше спрацьовує. То як там стейки?

      – Один середньо обсмажений, з кров’ю, другий теж середньо, але підсушений. Мені все одно, який з них, та я не був упевнений, як любиш ти. Можу якийсь із них досмажити, якщо треба.

      – Той, що середньо й без крові, згодиться, – вибрала вона.

      Довсон поставив таріль на стіл й перевірив шухлядки й шафки на предмет тарілок, склянок й приборів. Вона помітила два келихи до вина у відкритій шафці й пригадала, що Так казав їй, коли вони востаннє бачилися.

      – Ти б випив келих вина? – запитала вона.

      – Тільки за компанію.

      Вона кивнула, відкрила шафку, на яку тоді вказував Так, й дістала дві пляшки. Вибрала каберне й відкоркувала його, доки Довсон накривав на стіл. Наливши вино до двох келихів, один простягла йому.

      – У холодильнику є пляшка соусу до стейків, якщо бажаєш, – сказала вона.

      Довсон знайшов соус, Аманда висипала макарони до одної миски, а боби – до другої. Вони разом підійшли до столу, і, оглядаючи скромне сервування, вона помітила, як поволі здіймаються його груди, коли він стоїть поряд із нею. Довсон потягся до пляшки, що лишилася на стільниці, й цим зіпсував момент, і Аманда лиш похитала головою, сідаючи до столу.

      Вона ковтнула вина, й тонкий відгомін смаку осів на піднебінні. Кожний собі, вони розклали страви, і Довсон завмер над тарілкою.

      – Щось не так? – здивувалася вона.

      Звук її голосу повернув його до тями.

      – Просто намагався пригадати, коли востаннє мав таку вечерю.

      – Стейк? – уточнила вона, відрізаючи шматка й підносячи його до вуст?

      – Та все, – він знизав плечима. – На платформі я обідав у їдальні з іншими хлопцями, а вдома – завжди сам, і тому готував щось дуже просте.

      – А як же прогулянки? У Новому Орлеані купа чудових місцин, де можна смачно попоїсти.

      – Та я у місті майже не буваю.

      – А побачення? – допитувалася вона.

      – Та якось я не буваю на побаченнях.

      – Ніколи?

      Він

Скачать книгу