LITMIR.BIZ

Скачать книгу

по розмовах, які мала з Таком щодо Френка, і їй стало цікаво, як багато Довсон уже знав. Не те щоб вона не довіряла Такові – просто ураз відчула, що Довсон розкусить миттєво, збреши вона хоч трішечки.

      – Ми з ним давно разом.

      Здавалося, Довсон оцінює те, як вона добирає слова. Він різко відійшов від верстата, пройшов повз неї у бік будинку, і в його рухах вона помітила атлетичну граційність.

      – Я так розумію, ключ в тебе є, правда? Мені треба попити.

      Вона здивовано кліпнула очима.

      – Ану чекай. Тобі Так про це сказав?

      Довсон розвернувся, задкуючи до будинку.

      – Ні.

      – Тоді як ти знаєш?

      – Бо мені він ключа не дав, але у когось із нас він же має бути.

      Вона лишилася на місці, вагаючись, намагаючись зрозуміти, як він здогадався, та потім пішла собі за ним.

      Він піднявся на ґанок одним плинним рухом й спинився коло дверей. Аманда намацала в сумці ключа, витягла його, і, вставляючи його до замка, зачепила Довсона ліктем. Двері заскрипіли, прочиняючись.

      Усередині було по-милосердному прохолодно, й перша думка Довсона була про те, що інтер’єр був продовженням самого лісу: тільки дерево, земля й природні плями. Обшиті вагонкою стіни й соснова підлога потьмяніли й потріскалися з віком, а коричневі фіранки майже не приховували патьоків попід вікнами. Поручні й подушки картатого дивана були затертими ледве не до дірок. Вапно комина розтріскалося, а цеглини навколо нього почорніли від слідів тисяч тріскучих вогнищ. Біля дверей стояв невеличкий столик, на якому були складені фотоальбоми, стояв програвач, який, напевне, був старшим за Довсона, й хиткий сталевий вентилятор. Повітря було просякнуте застарілим запахом сигарет, і, відкривши одне з вікон, Довсон увімкнув вентилятор, прислухаючись до його цвірчання. Підставка трішки хиталася.

      У той час Аманда стояла біля комина, роздивляючись фото, прилаштоване на полиці. Так і Клара у двадцять п’яту річницю весілля.

      Довсон підійшов до Аманди й зупинився поряд.

      – Пригадую, коли уперше побачив це фото. Тоді я вже з місяць тут жив, і от Так нарешті пустив мене до будинку, і я запитався, хто вона. Я й не знав тоді, що він був одруженим.

      Вона відчувала тепло, яке він випромінював, і намагалася не помічати його.

      – Як сталося, що ти не знав?

      – Бо я не знав його. Коли я приблудився сюди, то було вперше, коли ми з ним розмовляли.

      – То чому ти прийшов саме сюди?

      – Не знаю, – відповів Довсон й похитав головою. – І не уявляю, чому він дозволив мені тут залишитися.

      – Бо ти був йому потрібен.

      – Це він так казав?

      – Не дослівно. Та Клари не стало незадовго до того, як прийшов ти, і мені здається, що ти був саме тим, кого він потребував.

      – А я гадав, що так сталося, бо тої ночі він пив. Точніше, у ті часи.

      Вона силкувалася пригадати.

      – Але Так не був пияком, правда ж?

      Довсон торкнувся до фото у простій дерев’яній рамці, наче намагаючись усвідомити, що старого більше немає.

      – Це було до того, як ви познайомилися. Він полюбляв «Джим Бім» тоді, і бувало так,

Скачать книгу