LITMIR.BIZ

Скачать книгу

до Плімута, бо його загнала додому погана погода. Йому довелося припинити пошуки своєї доньки та онуки. – Волтер зробив добрячий ковток пива і втупився поглядом поперед себе. – Одному лише Христу відомо, що з ними сталося.

      – Прийде весна, ти повернешся туди й знайдеш їх, – впевнено мовив Генрі, але ми з Метью знали, що зниклих колоністів з Роаноука так ніколи й не знайдуть, а Рейлі вже ніколи не ступить на землю Північної Кароліни.

      – Дай-то Боже, щоб усе сталося так, як ти кажеш, Холе. Але годі про мої нешастя.

      Із якої частини Англії походять ваші родичі, господине Ройдон?

      – Із Кембриджа, – тихо відповіла я, намагаючись відповідати стисло, і, по змозі, щиро. Правда, той Кембридж знаходився в штаті Масачусетс, а не в Англії, але якщо я зараз почну хитрувати й вигадувати, то не зможу безперервно узгоджувати одну вигадку з другою і десь неминуче проколюся.

      – Значить, ви донька вченого? Чи, може, ваш батько був теологом? Мету приємно буде обговорити з кимось питання віри. За винятком Хола, його друзі є безнадійними невігласами у тому, що стосується доктрин і вчень. – Волтер відсьорбнув пива і очікувально замовк.

      – Батько Діани помер, коли вона була іще молодою, – сказав Метью, беручи мене за руку.

      – Мені так жаль вас, Діано. Втрата батька – це ст-т-т-рашний удар, – стиха мовив Генрі.

      – А ваш перший чоловік – він залишив вам на втіху синів та дочок? – поцікавився Волтер зі слабкою ноткою співчуття у голосі.

      У цім місці й у цій історичній добі жінка мого віку вже давно б вийшла заміж і встигла обзавестися трьома-чотирма дітьми.

      – Ні, – відповіла я, похитавши головою.

      Волтер нахмурився, але не встиг він розвинути цю тему, як заявився Кіт, а слідом за ним – Джордж і Том.

      – Нарешті. Волтере, поговори з ним і вдихни у нього здоровий глузд. Метью не може гратися в Одісея та Цирцею, – сказав Кіт, беручи келих, що стояв перед Генрі. – Доброго дня тобі, Генрі.

      – У кого я маю вдихнути здоровий глузд? – обережно спитав Волтер.

      – Звісно, що в Метью. Ця жінка – відьма. І вона якась не така. – Очі Кіта звузилися. – Вона щось приховує.

      – Відьма? – обережно перепитав Волтер.

      Служниця з оберемком дров заклякла на порозі.

      – Так, – кивнув головою Кіт. – Ми з Томом відразу ж розпізнали характерні ознаки.

      Служниця кинула дрова у порожній кошик і поквапилася геть.

      – Кіте, як для чоловіка, котрий пише п’єси, ти маєш гідне подиву почуття доречності. Вірніше, не маєш його взагалі. – Волтер перевів на Метью погляд своїх блакитних очей. – Нам кудись вийти, щоб обговорити виниклу проблему, чи то просто дурні фантазії Кіта? Якщо останнє, то краще я залишуся в теплі й доп’ю свій ель. – Двоє чоловіків уважно поглянули один на одного. Коли Метью й оком не повів і Волтер стиха вилаявся, з’явився П’єр – наче за підказкою.

      – У вітальні розпалили камін, мілорде, – сказав вампір, звертаючись до Метью, – а вашим гостям подали їжу та вино. Вам не заважатимуть.

      Вітальня

Скачать книгу