Де зерно, там і полова - Марко Кропивницький

Скачать книгу

заламуєте?

      Старшина. То-то ж бо й є! Скотину велено вбивать, а громада почина бунтувать! Отут і впорядкуй! Старшина, кажуть, з чумного вола обдер шкуру і продав; а ми своїх з шкурами будемо закопувати?

      Роман. А нащо ж ви з свого вола шкуру здерли?

      Старшина. Нащо?.. Ну та вже… І знов скажу ще й так: чума чумою, ящур ящуром, а як об самуварях? Як понаїздять: справник, становий, дохтур… «Подай самуваря!» А іноді: «Подай сахарю-чаю!» Десятник, хіба він що зугарен? Звели йому самуваря зогріти, він і наллє туди води, куди слід вугілля вкинути. Єй-богу, правда!

      Роман. Та все ж таки я не розберу, навіщо ви мені про це кажете?

      Старшина. Навіщо? Тепера двоє лошат урядникових на зимівлі, телиця станового…

      Писар. Довольно, Юхим Ничипорович! Усіх обов’язаностей за одним духом не вимовите.

      Старшина. Ні, я к примеру кажу, що треба ж з чогось потягнутись?

      Писар. Разві ви не сообразіте, що Роман Софронович взяли собі воображеніє, що всі тут дураки?

      Роман. Он до чого вся балачка тичеться! Митці!

      Писар. Смішно вам? Важна комерція. Що ж, Юхим Ничипорович, розговівшись, поїдемо на земських у проминаж?

      Старшина. Ото тільки тобі і втіхи, що інколи проманажишся.

      Писар (до Романа). Ви чванитесь тим, що вчилися у городськом училищі?

      Роман. Збоку видніш, хто з нас чваниться.

      Писар. Но і я, мілостівой государ, і по школах вчився, і промеж людей, можеть, боліє бував, нежелі хто? А при том захачу – поведу разговори; но могу і пренебреженіє сказать! (Іде).

      Старшина. Поштеніє! (Простяга руку). Давай-те-бо руку? (Чоломкається з Романом). Чудний чаловек! А бодай вас!.. (Махнувши рукою, – йде).

      Ява 7

      Тіж і Чикалка.

      Чикалка (на порозі крамниці). Господа, неужто, дискать, ви обминьоте мою убогу хижину?

      Писар. Юхим Ничипорович, зайдем «в хижину бедную, богом хранимую»?

      Старшина. Та воно можна.

      Чикалка. Не обідьте, дискать, господа, маленького чаловечка! Маленького, дискать, усякий можеть обідить!.. Милості просю!

      Старшина. Що ж, вступим на часинку?

      Пішли.

      Ява 8

      Зінька і Роман.

      Зінька. Ти, може, не захочеш і похристосуватися зо мною? І

      Роман. Чому? Це ж закон… Давай похристосуємось.

      Зінька. Обійдеться? Закон… А якби не закон, то тобі б і однаковісінько?

      Роман. Чогось єретуєшся?

      Зінька. Може, від того, що ти такий засмучений.

      Роман. Ні, я… Не сам себе чоловік засмучує, а пригода: бажаєш супокою, а натрапиш на журбу.

      Зінька. Виховуєшся, через те й балакаєш загадками?

      Роман. Які тут загадки? Діло як на долоні.

      Зінька. Ну й чого-таки й справді сумуєш? Хоч би ради празника повеселішав.

      Роман. Не сплинуть радощі у думках, коли почуваєш в собі болячку, котра щохвилі гірш ятриться.

      Зінька, Бо колупаєш болячку! Не колупай, швидш загоїться. Та що вже?.. Навіщо б я мала ховати очі та лисичити? Не зволікайся краще, а кажи прямо: Зінько, ти мені обридла!

      Роман.

Скачать книгу