Де зерно, там і полова - Марко Кропивницький

Скачать книгу

Ну й діждалися ж тепла! Надів сьогодні гедзетика, думка шибала: змерзну! – аж воно і в гедзетику парить.

      Кирило. Га? То ще кров в тобі воює; а як мені, то ось і в кожусі холодно.

      Харитон. Ну й зима ж була!

      Пилип. Сутужна!

      Денис. Було б, мовляв, ще сутужніш, та вже й нікуди!

      Харитон. І довга! Таких зим довгих, либонь, ще й не було?

      Денис. Була б ще довш, та вже й нікуди!

      Пилип. А тобі що? Ні волика, ні корівки!.. Що ти, за пашею бідкався, чи як?

      Денис. Не до тебе п’ють!

      Пилип. Не стало топлива, ти хату обдер?

      Денис. Обдер свою, а не твою!

      Кирило. Далі зими ще довші будуть: перед кінцем світу геть усе переплутається…

      Денис. Либонь, воно до того вже і йдеться. Мабуть, і ховрах геть повимерзав? Торішню весну мої хлопчаки таки наловили їх, аж на одинадцять карбованців; а цю весну, мабуть, чорт матиме й того заробітку?

      Пилип. А чорт матиме! Бо тепера до волості, писар мені казав, прийшла статистика, що земство не платитиме вже за ховрахів…

      Денис. Обдурюй кого іншого!

      Харитон. Чи й справді? Не платитиме вже?

      Пилип. Написано, щоб кожного наділу по скількох там ховрахів ловили та приставляли до волості…

      Харитон. Гм, шутки!..

      Денис. От чорт не видав! Ач, які митці? Чорта з два я їх ловитиму за спасибі!..

      Пилип. Примусять!

      Денис. Мене? Овва!

      Кирило. Чи ловитимуть, чи не ловитимуть, а як захоче господь покарати, то відкіля те й лихо вирине: і ховрах, і кузка, і гемонська муха, і всяка нечисть!..

      Пилип. А звичайно…

      Харитон. А так, так… Все від господа милосердного!

      Кирило. Адже розказував якийсь чоловік, що десь-то та хтось-то усіх ховрахів повипивав на своїм наділі; а сусіда його, каже, навіть і кухля води не збавив: на божу волю здався. Що ж, нарешті, вчинилося?

      Харитон. Мабуть, у того, що виливав, геть ховрах хліб вибив?

      Кирило. До цурочки, дощенту!.. А в того, що не зачіпав їх, хоч би тобі стеблину знівечили!

      Денис. Он як!

      Пилип. А бува, бува!..

      Кирило. Все від господа милосердного!

      Харитон. Ну, скажіть, на милость божу, що воно за причта, що вчора зовсім було насупилося ва дощ, думка шибала: ось-ось поллє, ось-ось ушкваре!.. Отже тільки погриміло та поблискало…

      Кирило. Га? Воно вже так щоразу коїтиметься, що погримить, поблиска, часом трошки побризка та й розійдеться.

      Роман (спершу наслухав, далі підходить ближче). Через що ж то воно, діду, так коїтиметься?

      Кирило. Га? Через що? Показав би я їм, та несила вже моя… А розплодилося їх до пропасті!..

      Харитон. Отак і я догадувався, отак самісінько!.. Це ви, діду, про відьом кажете?

      Кирило. Їздили колись вони на мені, та вже ж і я ними їздив, ого, ще й як їздив! Як сяду, було, на неї, та замордаю, та як почну хвайдою маніжити, аж мило з неї клубками котиться!..

      Роман. Цебто у сні вам так вбачалося?

      Кирило. Га? У сні? Стривай, дадуться вони коли-небудь

Скачать книгу