Дай серцеві волю, заведе в неволю - Марко Кропивницький

Скачать книгу

Годі-бо тобі теревені правити!

      Іван. 1-і, лихо, не дадуть і поторгуватись! Ну, нехай стара в’язне! (Перейшов).

      2-й парубок (переходячи). І я туди, де більш!

      5-й парубок (теж). У гурті й каша смачніш!

      4-й парубок. Куди кобила, туди й лоша!

      5-й парубок. Що громаді, те й бабі!

      6-й парубок. Гуртом і батька добре бить!

      7-й парубок. Слухайте, хлопці, я ще вам торік казав, щоб Соломію прогнати з нашої кумпанії, бо вона в городі зовсім ошаліла.

      Іван. Стало буть, перевчилась на один бік.

      7-й парубок. Іноді таке неподобне сплеще, що й парубкові соромно слухати, не те, що дівці. Там як розпусте губу, так і не вговтаєш її!

      6-й парубок. Так, так; вона таки любить скороминку.

      Омелько. Та ну-бо, не перебивай!

      7-й парубок. Тепер же знов кажу вам, що як вона буде ходить на наші вечірниці, то я вам не товариш.

      Микита. А я хочу, щоб вона ходила!

      Омелько. Мало б чого ти не схотів!

      7-й парубок. От спарувать би її з Микитою, – була б пара!

      Микита. А чому ж не з тобою?

      7-й парубок (сміючись). Бо ви обоє панського кодла: твій батько з лакизів, а її з поварів!…

      Іван. От якби їх, братця, й справді спарувать, якраз на те б вийшло, що «чорт сім пар черевиків стоптав, доки докупи зібрав».

      Микита (згорда). Ну, нехай би вже хто путній говорив, а то…

      Іван. А то що? Ну-ну! Чого ж ти замовк?

      Омелько. Та перестань вже! (До парубків). Я так, братця, думаю, що Соломія не з так-то й винувата… Але ж громада – великий чоловік. Ну, одкликайтесь, хто не хоче, щоб вона була в нашій кумпанії.

      Голоси. Я! Я! Я! Всі не хочуть!

      Омелько. Що ж, Микито, бачиш, тільки ти один за Соломію.

      Микита. Тьфу, на ваші порядки! (Пішов).

      Омелько. Ой, не плюй, Микито!

      Іван. Знаєш, куди плюнь?

      Голоси. Не зачепайте його, хай собі йде!

      Іван. Що ж він тут розплювався!… Я не подивлюсь на нього, що він панич!

      Голоси. Та цур йому!

      Омелько. Та й то правда! Не зачіпай дурного, то й свого розуму не пощербиш! Слухайте ж сюди, поневоле товариство! Не хотілося мені, – дуже не хотілося бути за березу; ну, та коли вже ваша воля, то мушу послужити. Будемо ж гуляти чесно, тихо та смирно, як слід чесному й поважному парубоцтву, гак як гуляли наші діди й батьки… Хазяйку на вечорницях поважать і шанувать, як матір, з дівчатами обіходитись з повагою; та не забувать, братця, що чесна дівчина – то є краса і честь усього села.

      Всі. Так! Так!

      Іван. Ну, вже Омелько що скаже, то так, неначе дратвою пристрочить.

      Семен. Не піде з позикою за розумом!

      Омелько. Тепера в складчину та покропимо мочорниці. Семене, ти будеш за міхоношу; настановляй бриля (Кида у бриль Семенові срібні гроші). А ти, Гнате, збігай за музиками та й дівчатам дай шістку.

      3-й парубок. Та це я знов за попихача?

      Омелько. Бо ти ж молодший над усіх.

      Парубки скидають Семенові гроші.

      Іван (виверта кишені).

Скачать книгу