Дай серцеві волю, заведе в неволю - Марко Кропивницький

Скачать книгу

Ніколи-ніколи, мій голубе…

      Семен. А мені, спасибі богові, таки похвортунило!… Заробив ще більше, як торік: таки ні одного буденного дня не прогуляв, а іноді то й у празник робив, хай господь милосердний простить… Довелось мені, бач, у німців стать на поденну; дивлюсь, вони роблять і в празники; думав я, думав, а далі й кажу собі: невже ж німці не такі люде, як і ми? У них там же в колонії і церква є, кирка по-їхньому, і молються вони у книжку… Дивишся, уранці він іде до служби божої, а після обід за роботу… Ото дехто з нашого брата почали гомоніти: «Чи й справді ж воно гріх у празник робити?» То інші, а найпаче старі люде, не згодились закон ламати, а другі стали так міркувати: «Тепер, кажуть, коли змога заробити добру колійку, то й треба зароблять; а прийде зима, то й робив би, так роботи бракує або й ціна така, що не варт і праці! – от тоді і молитись…» Подумали ми, подумали, перехрестились та й гайда у покіс!…

      Одарка. Не знаю, чи воно гріх, чи ні. (Помовчала). От я заплющила очі, і ввижається мені, що ми сидимо у садку, кругом пташечки тихо щебечуть, і лист на дереві ледве-ледве коливається. Над нашими головами посхилялось гілля; вітер ніби потиху зворухне його і тихо-тихо паросить листям. А лист же так тихо шепотить, так тихо, – ніби старенька бабуся, куняючи, шепче онучатам казку. Не ходи нікуди сьогодня, будемо сидіти довго-довго… Заспівай мені яку-небудь пісеньку та тихесенько, так тихо, щоб окрім бога й мене ніхто не почув тієї пісні!… (Схиляє голову до його грудей). Як твоє серце б’ється! От я й знову заплющила очі, а все-таки тебе бачу.

      Ява 3

      Ті ж та Микита.

      Микита співа за лаштунками.

      Вулиця гуде, де козак іде,

      Ти, дубе, розвивайся.

      На козакові та два жупани,

      Ти, дівчино, не важся.

      Одарка (тривожно). Це вже й Микиту несе!

      Семен. Нехай собі йде! Хіба він до тебе?

      Одарка (встає). А хто його зна. Може… Він вже двічі присилав до мене за рушниками.

      Семен. Он як!… Це, як і торік, знов в’яжеться?

      Микита (співа).

      Ті два жупани ще й сіру свиту

      Він проп’є, прогайнує;

      Зведе дівчину з ума з розума,

      Та й сам помандрує.

      Одарка. Торік, уосени, аж тричі простягався свататись, і тепер тієї ж… Приходь на вечорниці! Сьогодня уперше зберуться. Прийдеш?

      Семен. Добре! Тільки на хвилину, додому забіжу, бо я ще ж не бачився і з батьком. Прощай!

      Одарка йде в хату.

      Микита (здалеку). Добривечір, Одарко! (Підійшов ближче). Хто це такий?

      Семен. Адже бач, що людина!

      Микита. Бачу, та хто? (Придивляється і пізнає Семена). Ти де у біса взявся?

      Семен. А ти, певно, з бісом у добрій злагоді, що й против ночі його згадуєш.

      Микита. Ач, який митець! Мабуть, не вспів і перезутись, та швидш до Одарки?

      Семен (усміхнувся). Так, так! Захапався, бач, та гаразд і не підперезався! Дуже вже закортіло!

      Микита.

Скачать книгу