Сині етюди - Хвильовий Микола

Скачать книгу

їдять.

      …Слобожанськi лiси й тракти i досi були тривожнi. Ходять бандити по лiсах. На вiллах тихо тому. Купражили гультяї колись, лiтали по шосе мотори, кавалькади, й гомонiв лiс вiд музики, гамiр буржуйський, купецький ходив по корчах… Тепер тихо, тепер їдять…

      …Колонiї пiшли далеко в лiси. От колонiя, скажемо. Цвiтуть дiти, ростуть з молодняком дубовим, бронзовi шиї, очi блищать, як спiлi вишнi пiсля дощу. В колонiї виховательки – тьотя Бася, соцвосниця… да…

      Господарською частиною завiдує Гiль. Гiль ходить i спiває: «Ми смєло в бой пайдьом за власть совєтов»… Цiлий день спiває. Соловей. Очi йому теж цвiтуть, як спiлi вишнi пiсля дощу. Звiдки вiн – бородатий, мамулуватий? Хто його знає – революцiя родила. I вiн у свою матiр конче закоханий – у революцiю. Не знає нiчого, крiм цiєї пiснi, – i не треба.

      – Та покиньте ви спiвати, – кричить Анфиса Павлiвна, гладка, охайна – нiмецької породи.

      Гiль зникає.

      Є ще стара дiва – Павлина Анфисiвна, – так кажуть, так звуть, – це не так.

      Ну, i так далi…

      Тьотя Бася – фанатичка. Зустрiчає незнайому жiнку:

      – Що ви читали з жiночої справи? Що? Бебеля «Женщина i соцiалiзм» не читали? Та невже?

      Витягає «Женщину i соцiалiзм». Читає, слухачi тiкають. Вона молиться на Коллонтай i Лiлiну. А Анфиса Павлiвна розказує анекдоти:

      – Я вам по секрету. Цiлий скандал був… Коллонтай кричить:

      «Стерво! Тебе в публiчний дом». А Лiлiна як схопиться: «Ах ти розпусто! Тобi жалко, що я з Зiнов’євим живу?» Ха! А вона ж молода, а та стара.

      Павлина Анфисiвна, як заходить сонце, iде до ставка, до купальнi, роздягається, оглядає тiло й зiтхає. Спiває з натхненням: «Мiсяченьку блiдолиций, за хмари швидше ти б сховавсь».

      У ставку купається сонце – на нiч. Десь далеко залiзниця, десь потяг далеко.

      Б’ють корову в кошарi. Корова замукала й рогами – в землю. Пахне кiзяками, парним молоком i свiжою кров’ю. Прибiгла економка (це вiлла):

      – Када ви, наконєц, убйотє єйо?

      – Та зараз.

      – …Та сiчас, – кричить економка i бiжить – її покликано. Сидiр чухається:

      – От стерво! Жалко їй народного добра.

      Микита не чухається:

      – Нехай. Все одно вже сховав.

      Здивований Сидiр:

      – Що?

      – Мнясо!

      – Те, що буде?.. Тьху! От практикант!

      Микита закурив цигарку.

      Пахне зеленню, пахне кiзяками.

      Сидiр умочив у цеберку ножа й перехрестився:

      – Яке-небудь стерво, та ще й лiзе. А спитати б тебе: де ти було, як ми власть завойовували? Ех! Одно слово – ех! Та й тiльки.

      Потiм вiн рiже, але не мовчить.

      – Бiльшовицька власть, щоб ти знала, не печериця печена. Це значить воля й свобода. Як ти набиваєш собi пельку, то й iншим не перешкоджай. О!

      Микита хитає головою:

      – Правильно!…Вони рiжуть корову.

      В колонiї сiдають обiдати. Виховательки, дiти.

      Анфиса Павлiвна подивилась на Павлину Анфисiвну та й подавилась. Павлина Анфисiвна сама ж невиннiсть: вона ж не знала, що Анфиса Павлiвна дитячу котлету їла.

      Анфиса Павлiвна запивала водою:

      – Хотiла

Скачать книгу