LITMIR.BIZ

Скачать книгу

два подвійні кальвадоси.

      – Угадали.

      Равік вирішив, що зараз одним духом вип’є свою чарку й піде. Він нудився і був дуже стомлений. Загалом він ставився терпляче до будь-яких пригод, бо мав за собою сорок років неспокійного, сповненого злетів і спадів життя. Але такі ситуації, як ця, були йому добре відомі. Він жив у Парижі кілька років, ночами не міг спати, тому набачився вже всякого.

      Офіціант приніс замовлене. Равік узяв чарку яблучної горілки з гострим запахом і обережно поставив її перед жінкою.

      – Випийте ще. Вона вам не дуже допоможе, але зігріє. Та хоч яке у вас горе, не беріть його близько до серця. На світі є мало такого, за чим варто довго побиватися.

      Жінка підвела на нього очі, проте до чарки не доторкнулася.

      – Справді, – сказав Равік. – Особливо вночі. Вночі все ускладнюється.

      Жінка й далі дивилася на нього.

      – Не треба мене втішати, – нарешті мовила вона.

      – Тим краще.

      Равік пошукав очима офіціанта. З нього досить. Він знав таких жінок. Мабуть, з російських емігрантів, подумав він. Не встигне ще десь і місця нагріти, а вже присаджує тебе.

      – Ви росіянка?

      – Ні.

      Равік розрахувався і встав, щоб попрощатися. Жінка також відразу підвелася, мовчки, ніби так і мало бути. Равік нерішуче глянув на неї. Гаразд, подумав він, попрощатися можна й надворі.

      Почався дощ. Равік затримався перед дверима.

      – Вам куди?

      Він вирішив, що піде в протилежний бік.

      – Не знаю. Куди-небудь.

      – То де ж ви мешкаєте? – Жінка стрепенулася.

      – Туди я не можу йти! Ні! Не можу!

      В її очах раптом блиснув нестямний страх. Суперечка, подумав Равік. Посварилася й вибігла надвір. Завтра вранці вона все зважить і повернеться.

      – У вас немає знайомих, до яких ви могли б піти? Якоїсь приятельки? Можна подзвонити їй з пивниці.

      – Ні, немає нікого.

      – Але ж вам треба десь переночувати. У вас немає грошей на кімнату?

      – Є.

      – То йдіть у готель. Тут їх повно поблизу. – Жінка мовчала.

      – Десь же треба приткнутися, – нетерпляче мовив Равік. – Не будете ж ви стояти цілу ніч на дощі.

      Жінка щільніше загорнулася в плащ.

      – Справді, – мовила вона, наче нарешті зважилася на щось. – Ви добре кажете. Дякую. Не турбуйтеся більше про мене. Я десь прилаштуюся. Дякую. – Вона затиснула в кулак кінці коміра. – Дякую за все.

      Жінка спідлоба глянула на Равіка сповненим муки поглядом, марно пробуючи всміхнутися, тоді обернулась і, вже не вагаючись, нечутною ходою рушила в дрібний, мов туман, дощ.

      Равік хвилину постояв нерухомо.

      – Хай йому чорт! – пробурмотів він розгублено й нерішуче.

      Він не знав, що сталось і яка тому причина: чи та сумна усмішка, чи той погляд, чи порожня вулиця, чи ніч, – знав тільки, що не може залишити саму цю жінку, яка в тумані раптом здалася йому загубленою дитиною.

      Равік наздогнав її.

      – Ходімо зі мною, – непривітно сказав він. – Щось придумаємо.

      Вони

Скачать книгу