LITMIR.BIZ

Скачать книгу

я перш за все розігнав би до біса всю вашу партію.

      – Це зрозуміло, – сказав Букашев, моїм блюзнірством анітрохи не обурившись. – Ну, розігнав би, а далі що?

      – Не знаю, що далі, – сказав я. – І навіть знати не дуже хочу. Але що б там не було, все було б краще за вашу бездарну владу.

      – Ич ти який! – він подивився на мене крізь гальбу. – Ти, я бачу, став закінченим антикомуністом.

      – Дурня! – заперечив я. – Ніким я не став. Проти так званих ідеалів комунізму я нічого не маю. Свобода, рівність, братерство, стирання кордонів, відмирання держави, від кожного за здібностями – кожному за потребами. Що спільного це має з тим, що ви навергали?

      – Твоя правда, – сказав він, стираючи піну з губів. – Спільного, скажемо щиро, небагато. Але ж нам немає ще і сімдесяти. Для історії це тільки мить. Дров, правда, нарубати встигли чимало й дурниць наробили, бо поспішали й намагалися перестрибнути через всі сходинки. А так не виходить.

      – Та й не може вийти, – сказав я. – Утопія є утопією.

      – Звідкіля ти знаєш, утопія чи не утопія? – Букашев допив своє пиво й поставив гальбу на стіл. – Якщо лізти напролом, то утопія. А якщо все продумати і йти крок за кроком…

      – Слухай, – сказав я йому, – навіщо ти мені цю херню пореш? Ти можеш у Москві плести що хочеш по телебаченню й тут дурити місцевих простаків, але не мене. Невже ти сподіваєшся мене переконати, що віриш хоч трішечки в комунізм?

      – Миленький мій, я взагалі ні в що не вірю, – усміхнувся він. – Я не вірю, а думаю. І мені здається, що якісь іще шанси є.

      – Шанси? – я задихнувся від обурення. – Після всього того, що ви натворили? Які там шанси?

      – Я тобі кажу: якісь. Маленькі. Може, навіть зовсім жалюгідні. Але вони є. Слухай, брате, – вхопив він за штани офіціанта, що пробігав мимо, – притарань-но нам іще двійко пивка.

      – Яволь! – охоче одізвався офіціант і щодуху кинувся виконувати замовлення.

      Я з подивом позирнув йому вслід і повернуся до Букашева.

      – Льошо! – назвав я його вперше за нашу зустріч на ім’я. – Що відбувається? Ти ж йому російською сказав! Як же ж він тебе зрозумів?

      – Що? – перепитав він здивовано. – Я сказав по-російськи? А, ну то це хтось із наших. Пусте, не звертай уваги. Це тебе не стосується.

      Офіціант приніс і поставив на стіл іще два маси.

      – Застебни ґудзика! – сказав йому Букашев насмішкувато.

      Рука офіціанта мимоволі смикнулася до ґудзика. Але він тут-таки отямився.

      – Ich verstehe sie nicht![3] – сказав він різко й одійшов.

      – Ось і працюй із такими! – зітхнув Букашев. – Проколюються на будь-якій дрібниці. То ось що я тобі скажу. Ти знаєш, я ідіотом ніколи не був. У всіляку високу маячню не вірив. Але й брехати тобі мені зайве. Немає жодного резону. І якщо я кажу про шанси, то цю справу якось я обмізкував. Та й не тільки я. Ти, я знаю, про наше керівництво дуже кепської думки, але повір мені, там також є люди, у яких шарики крутяться.

      Я збігав

Скачать книгу