Україна. Загартована болем. Тисяча років самотності - Олег Криштопа

Скачать книгу

пішов на поступки московським послам, теж був чимало спантеличений: щойно ті поїхали з грамотами, прийшла звістка про мир між московитами й Польщею, що загрожувало вже османам. Діонісія усунули за продаж Київської церкви.

      Володимир Бурега пригадує: «У 2008 році, коли Київ відвідав патріарх Варфоломій, виступаючи на Софіївському майдані, він прямо сказав, що у 1686 році сталася анексія Київської митрополії Московським патріархатом. Він назвав це анексією, тобто незаконним захопленням».

= 3 =

      «Сегодня мы видим, что Украина находится в сложном положении – и экономическом, и социальном, и политическом… И если мы действительно говорим, что это братский народ и братская страна, то мы и должны поступить, как близкие родственники», – Володимир Путін, 2013 рік.

      Ці ж слова – про братерські український, російський і білоруський народи – постійно повторювала кремлівська пропаганда впродовж ХХ і навіть ХХІ століть. Утім, на початку 2014-го, відсилаючи в Україну найманців та озброєння, Путін про братерство мовчав. Як мовчав, і коли український кордон перейшли регулярні частини окупаційної російської армії.

      У середині ХІХ століття російський археолог граф Уваров видав працю «Меряни та їхній побут за курганними розкопками». Нею він ущерть зруйнував міф про слов’янське походження російської нації. Праця Уварова аж ніяк не вписувалася в концепцію панславізму та «русского мира», що в різний спосіб нав’язувала кремлівська влада, як тоді, так і згодом. Лише наприкінці ХХ століття забуті праці довели: основу нинішньої російської нації становили зовсім не слов’янські племена.

      З цього приводу український журналіст Юрій Макаров висловлюється так: «Є в тому числі, перепрошую, і генетичні дослідження… Більшість населення навіть європейської частини Росії – це все-таки угро-фіни. З певними домішками слов’ян… І слов’яни, у свою чергу, не є монолітним утворенням. Це радше культурно-політична спільнота… Ходили люди цим континентом туди-сюди і залишали… скажімо дипломатично… кров».

      До угро-фінських племен та частини руської еліти згодом домішалася і кров татарська. Володимиро-Суздальське, Тверське, Псковське князівства та Новгород, а пізніше й Москва визнавали владу Орди та брали у ханів ярлики на князювання. Стосунки ці були дуже близькі. Так, на початку XV століття московський князь Юрій Данилович взяв за дружину сестру хана Узбека Кончаку і за згодою Орди пішов війною на сусіда – князя Михайла Тверського. Допомагало Юрію татарське військо Кавгадия.

      Після падіння Орди московські князі починають міфотворення власного виробництва. Апелюють до своїх уявних родинних зв’язків із римськими та константинопольськими імператорами. А ще – претендують на Київ, називаючи себе спадкоємцями Русі.

      На початку XVI століття, за князювання Василія Третього, за якого виникла концепція «Москва – Третій Рим», відбувається війна між московським та литовсько-руським військами – за нинішні українські та білоруські землі. Влітку 1514-го московська

Скачать книгу