LITMIR.BIZ

Скачать книгу

політичну угоду представники козацької держави та московського уряду уклали значно пізніше. Таким чином, сам факт присягання на вірність московському цареві був простим процедурним питанням для українського політикуму, який переслідував свої меркантильні цілі.

      Історики звертають увагу на те, що на момент складання присяги не було розроблено самого тексту угоди і не було визначено характеру цих відносин. Зрозуміло, що були відсутні й положення про майбутню соціально-економічну інтеграцію українських земель. Усе це свідчить про штучний характер Переяславської ради, де козацтво тільки формально демонструвало представникам Московського царства політичну лояльність. Тим не менше чимало громадян України досі сприймають цю подію крізь призму міфу, сформованого російськими ідеологами.

      Юрій Мицик у статті «Переяславська рада. Міфи та реальність» пише: «Цей міф є складовою іншого, більш тотального, згідно з яким українці та білоруси не є самостійними націями, а лише відгалуженнями російського народу, роз’єднаного ординцями Батия. Ці частини завжди мріяли про “воссоєдінєніе”, аж поки не прийшов Богдан Хмельницький і не здійснив цю мрію».

      Згодом міф цей обріс деталями на кшталт «гетьман Хмельницький привів Україну у московське підданство, тому заслуговує похвали, на відміну від усіх інших гетьманів-“ізмєнніков”». Знову ж таки, український народ здобув своє «місце під сонцем», а якщо й страждав, то тільки разом із «братнім російським народом». Московська держава принесла Україні цивілізацію і прогрес. Міф настільки довго й настирно пропагували, що навіть Тарас Шевченко вважав Богдана Хмельницького винним у зраді. Тим не менше державну незалежність Україна втратила тільки через п’ять років після Переяславської ради, і підписав новий договір із Москвою вже не Богдан Хмельницький, а його недолугий син, Юрій.

      Після Переяславської ради Хмельницький створив широкомасштабний політичний документ, що дістав назву «Прохання до царя Олексія Михайловича». У цьому документі було подано політичну програму, яка визначала головні засади стосунків із Московською державою. Гетьман наголошував на збереженні козацького устрою, Військо Запорозьке мало право вільного вибору гетьмана, у незмінному вигляді зберігалася вся територіально-адміністративна система козацької держави, знов-таки, представники Московії не мали права втручатися в діяльність місцевих органів влади.

      Віктор Брехуненко: «Коли ми подивимось на цю угоду, то ми побачимо не приєднання, не возз’єднання, а угоду двох рівноправних суб’єктів. Один із них, Московія, бере під свій протекторат інший, тобто Українську державу. Цар бере під протекцію гетьмана і бере на себе зобов’язання дотримуватись усіх прав і привілеїв, якими до цього часу користувалися козацтво, шляхта, міста, православна церква і так далі. Ми там не побачимо жодного пункту, який навіть натякав би на вмонтування України в політичне тіло Московії».

      Отже,

Скачать книгу