ТОП просматриваемых книг сайта:
Страшний Суд. Василь Басараба
Читать онлайн.Название Страшний Суд
Год выпуска 2013
isbn 978-966-14-6424-6, 978-966-14-6423-9, 978-966-14-6299-0
Автор произведения Василь Басараба
– Що ти, старий, нипаєш, місця собі не знаходиш?
Махав байдуже на те рукою і не казав нічого.
Коли ж одного разу баба таки доп’ялася впритул і стала допитуватися:
– Може, тобі, Пашо, болить що, то скажи, не мовчи, може, що сталося? – мусив озватися:
– Ти що, стара, не діждешся, – глянув сердито.
А оскільки Настя не відступалася, зазирала в очі й казала, щоб не дратувався й говорив правду, то відтанув трохи від її турботливих слів і стривоженого погляду. Відчув радість і втіху від того, що все ж таки вона переживає за нього, хвилюється.
Усміхнувся їй і сказав примирливо, майже лагідно:
– Та все добре, Настю, нічого не сталося… Так собі, дивлюся, думаю. Не переживай, стара, усе в мене нормально. Якби щось боліло, то я б тобі сказав, кому ж мені казати?
Баба заспокоїлася й відступила, а він знову думав. Розгортав на столі газетку, дивився між рядками й шукав виходу. Відповіді не було.
Що, Жорику все розказати? Той би завіз і пособив би, якби довідався.
Можна було б удвох усе те діло довершити. А що потім? Той Жорик – такий непотріб, що загребе все, ще й тебе винним зробить. Так ніби непоганий хлопець, а приступи ближче, придивися, то ще та підлота. Бреше прямо в очі й не змигне.
Знає його змалечку, на очах виростав. Перший хуліган був на вулиці, на всіх, старого і малого, зиркав зверхньо, пихато. Після школи десь повіявся по світах. Казали, на заробітках, а насправді, мабуть, сидів. Мирона питав кілька разів, а той не підтверджував і не заперечував.
– А чорти його батька знають! – сказав якось байдуже.
Жорик з’явився вдома кілька років тому. При грошах, на машині. Казав усім, що бізнесменом став. Він щось десь там крутив, знався з такими, як сам, – часто на іномарках під хату підкочували.
І зараз Мирон нічого про нього не знав. Так само відповів:
– А чорти його батька знають! Воно мені не тра’, і ти не питай…
Сусіди на вулиці казали, що, скоріш за все, рекетом займається. Інші висловлювали здогад, що базарює: купи-продай. А дехто довірливо повідомляв, що, мабуть, тут без розбоїв і грабежів не обходиться.
Минулого літа Жорика так потовкли, що мордяку йому геть перекособочило. Щелепи розтрощили так, що дротом скручували. Через трубку мусив їсти. Та нічого, вичухався за кілька місяців. Оклигав. І зараз від того ні сліду.
Можна було б йому сказати. А що потім? Тут не вгадаєш. Ні, краще не зв’язуватися з ним.
А що, якби зятю шепнути? Уявив собі ту ситуацію і аж злякався. Дуже вже Максим чесний і порядний, прискіпливий і цікавий. Усе випитає, обміркує, а тоді тільки щось зробить. О, це вже всім у хаті розказав би, усі знали б. Ні, ні, і ще раз ні. Краще вже Жорик, той хоч нікому нічого не скаже.
Найкраще було б зібратися самому, сісти на маршрутку й поїхати. Не раз уявляв себе там, на хуторі. Дивився, ніби збоку, сторонніми очима: приїхав, прийшов, швидко зробив, що потрібно, і подався назад. І все було б добре, і жодних проблем…
Обмірковував