ТОП просматриваемых книг сайта:
Страшний Суд. Василь Басараба
Читать онлайн.Название Страшний Суд
Год выпуска 2013
isbn 978-966-14-6424-6, 978-966-14-6423-9, 978-966-14-6299-0
Автор произведения Василь Басараба
Згодом вони сиділи на стовбурі старої яблуні з обчухраним гіллям. Трохим – так назвався господар – неквапно розказував про своє життя. Тут, на хуторі, народився й виріс, сюди повернувся з армії й тут усі літа прожив. При колгоспі ще якось було, коли за сторожування платили. Города мали, корову, телята, кури, гуси, поросята. Жінка норму буряків брала, діти помагали. Жив як господар на своєму обійсті. Правда, роботи вистачало на кожен день. Ні кінця ні краю. Та нічого, дітей усіх вивчив, у люди вивів. Старший у війську офіцером служить, дочка медінститут закінчила, а менший тут, у селі, хату збудував, шоферує.
То зараз біля нього, меншого, і живе, а сюди приходить час від часу наглянути. Оце й сьогодні прийшов подивитися, чи все на місці. Треба б уже розібрати хату з хлівом, забрати звідси. У господарстві все знадобиться. Проте якось руки не доходять. Але вже цього літа мусять усе перевезти.
– Це ж якби колгосп був, то вже б давно трактором розвалили все й загребли. Переорали б, і сліду не лишилося б, – казав Трохим стиха, наче сам собі.
Запитав тоді байдуже, ніби знічев’я:
– Хату і хлів можна розібрати, а колодязь?
Трохим хитнув головою.
– А що той колодязь? Он там, за річкою, на горбах, такі глибокі криниці були, а й ті загорнули. Верхні круги, два-три кільця, можна витягнути, а там нагортаєш купу землі бульдозером, і за рік-два сліду не знайдеш. Кажу ж вам, сам ходив, дивився: де ті хати, хліви, садки, де ті колодязі – не знайти зараз. Усе заорали, поля засівають. Хіба що якісь камінці, черепки, кавалки скла де-не-де трапляються під ногами на здогад про те місце…
– То ви теж тут будете все загрібати, розорювати?
– Та кому воно зараз треба? – махнув рукою Трохим. – Хату й хлів потрібно перевезти, щоб не розтягли, бо є такі охочі. А все решта – нíкому. Колгоспу, щитай, нема, доживає своє. Уже поля розпаювали, ферми валять, трактори розтягли. Ото дохазяйнувалися…
Підтакував тоді Трохиму, а сам думав: «То й добре, що колгоспу нема. Може, і не буде кому тут усе розгрібати й загрібати, поки що…»
Трохим встав зі стовбура, глянув згори.
– То ви води хотіли? Зараз відро принесу…
Він поволі пішов у хату, виніс відро, узявся прив’язувати його до ланцюга.
Поки тарахкотів барабаном, відро вибрязкувало по бетонних кругах колодязя, опускаючись униз. Він теж підвівся з дерева, приступив до криниці. Обійшов довкруг, витоптуючи траву й мацаючи ногами землю.
Відчепивши відро з водою, Трохим покликав гостя до хати. Ступив за ним без особливої охоти, а в темні сіни увійшов із холодком остраху в грудях.
Трохим поставив відро на широку лавку біля вікна, подав великого кухля.
Пити йому не вельми хотілося, але зачерпнув із відра й пив. Бігав очима по хаті, перестрибував із кутка в куток. Піч при вході справа від дверей, стіл біля лавки. Велике залізне ліжко під стіною в кутку, за піччю. І пустка, і тиша…
Піч височіла й зловісно мовчала.