LITMIR.BIZ

      – Гонконг? – пирхнувши, перепитав Ейстейн Ейкелан. Він повернув своє грубе пропите обличчя, прикрашене чималим носом і смутними обвислими вусами, до Харрі, що сидів на пасажирському сидінні. – Якого дідька тебе туди понесло?

      – Та ти ж мене знаєш, – сказав Харрі, коли Ейстейн зупинився на червоне світло біля готелю «Редіссон-САС».

      – Дідька лисого я тебе знаю, – відповів Ейстейн, роблячи крутня з цигарки. – Чого б це я мав тебе знати?

      – Але ж ми зростали разом, чи ти забув?

      – То й що? Ти вже тоді був потайний, Харрі.

      Задні дверцята розчинилися, й на заднє сидіння гепнувся чоловік у пальті.

      – Аероекспрес. Б’юпортен. Хутко.

      – Зайнято, – сказав Ейстейн не обертаючись.

      – Маячня. Вогник на дашку горить.

      – Гонконг – це супер. А чому ти, власне, повернувся?

      – Даруйте, – нетерпеливився чоловік на задньому сидінні.

      Ейстейн встромив цигарку до рота й запалив.

      – Телефонував Валянок. Запрошує на вечірку сьогодні увечері. Лише друзі.

      – Валянок не має друзів, – заперечив Харрі.

      – Отож я так і спитав: «Хто твої друзі?» – «Ти, – відповів він і додав: – А в тебе?» – «Ти», – одказав я. Отже, нас двоє. Ми просто забули про тебе, Харрі. Таке трапляється, коли ти від’їжджаєш у… – Він склав губи трубочкою й смішно вимовив: – Гонконг!

      – Агов, там… – почулося із заднього сидіння. – Якщо ви добалакали, може, ми рушимо?

      Загорілося зелене, й Ейстейн додав газу.

      – То ти прийдеш? Додому до Валянка?

      – Там так тхне, Ейстейне.

      – Але у нього холодильник набитий напхом.

      – Даруй, не в гуморі я для вечірок.

      – Не в гуморі для вечірок? – здивувався Ейстейн і стукнув долонею об кермо. – Що ти знаєш про те, у якому гуморі треба бути на вечірці, Харрі? Ти ж завжди уникав усіх вечірок. Пригадуєш? Ми купили два пива, зібралися їхати до когось додому у Нурдстранн, там ще дівок до біса було. Аж раптом ти пропонуєш, щоб ти, я та Валянок поїхали у штольні й нажлуктилися там утрьох.

      – Агов, до аероекспреса не цим шляхом… – верескнув голос на задньому сидінні.

      Ейстейн знову загальмував на червоне, прибрав з обличчя своє ріденьке волосся, що діставало йому до плечей, і обернувся до заднього сидіння:

– Отам ми й залишились. Нажлуктилися, як свині. І раптом він затягує «No Surrender» Скачать книгу