ТОП просматриваемых книг сайта:
Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
Читать онлайн.Название Звичаї нашого народу
Год выпуска 1958
isbn 978-966-03-4397-9
Автор произведения Олекса Воропай
Жанр История
– А як же вони замовляли?
– Та як?., оце стануть і говорять: виплинь, гоголю, винеси літо, щастя… Я вже все позабувала, як там вони говорили».
Але замовляння птаха-гоголя відоме в етнографічній літературі.[187] Ось воно:
Ой, виплинь, виплинь, гоголю,
Винеси літо з собою,
Винеси літо, літечко,
Зеленее житечко,
Хрещатенький барвіночок,[188]
Запашний васильочок![189]
Ранньою весною повертається з вирію і чорногуз[190] – великий птах з довгою шиєю і довгими міцними ногами. Коли він не летить, а крила його згорнені, то нам здається, що він увесь білий, і тільки його хвіст (гуз) чорний. Коли ж чорногуз випростує свої крила, ми бачимо, що це лише кінці крил та довге покривне пір'я чорне, а хвіст, як і все тіло, білий. Імовірно, що від «чорного гуза» походить і назва птаха. Але крім цієї, загальнопоширеної назви, у різних місцевостях України чорногуз ще має такі назви: боцюн, бусель, бусел(в), бузько, лелека.
Звичайно чорногузи гніздяться по лісах, десь поблизу озера, ріки, болота – там, де плодиться багато жаб, які разом з гадюками та вужами є головною поживою для цього птаха. Згадаймо прислів'я: «Ковтнув, як бузько жабу!» і приповідку: «На кожній сіножаті і віл пасеться, і бузько жаби ловить!»[191]
Але далеко не всі чорногузи гніздяться по лісах: велика їх частина селиться у близькому сусідстві з людиною і є напівсвійськими птахами. У нас на Україні чорногуз в'є своє гніздо на хаті, клуні або на великих деревах – дубі, липі, – що ростуть на подвір'ї чи в саду. Гніздо в'ється не на один рік, а на багато років. Кожної весни, коли пара чорногузів повертається з далекої подорожі, вони лише підправляють своє старе гніздо і там виводять звичайно двоє пташенят.
Старі чорногузи – відважні і розумні птахи, вони не бояться людей, до яких звикли. Молоді ж чорногузи, коли вперше прибувають у незнайому їм місцевість, спочатку боязкі, полохливі, завжди насторожені. Але як тільки вони помітять, що люди поклали для них дерев'яне колесо на даху будівлі або на вершині дерева (колесо звичайно буває основою для величезного гнізда чорногуза), то відразу ж догадуються, що це доброзичливе запрошення, і починають будувати гніздо. Розпочавши будівництво, чорногузи вже не бояться людей, якщо – розуміється – люди їх не турбують навмисно.
За народним віруванням, господарство, в якому є гніздо чорногуза, є щасливим[192] і забезпеченим від пожежі: «Чорногуз хату від лиха береже» – кажуть селяни на Херсонщині. Руйнувати гніздо цього птаха – великий гріх, та й небезпечно, бо «хто зруйнує гніздо боцюна, у того хата згорить» – кажуть на Поділлі.
Колись на Поділлі, як господар, було, побачить бусла вперше, то простягає до нього шматок житнього хліба і каже: «Бусел, бусел, на тобі гальвоту, дай мені жита копу!» Цим він накликав урожай на своє поле.[193]
Якщо дівчина побачить
Див. М. Грушевський. «Історія укр. літ.» ч. 1. Київ – Львів, 1923. Стор. 166.
Існує три види барвінку: малий барвінок (Vinca minor L.), великий барвінок (Vinca major L.) і барвінок трав'янистий (Vinca herbacea W. et К.). Всі ці три види зустрічаються в Україні. Всі види барвінку мають сині квіти (Vinsa major іноді зустрічається з білим цвітом) і темно-зелене листя, що зберігається і взимку. За цю свою повсякчасну зеленість барвінок у народній традиції вважається символом вічного кохання та тривалого щастя і вплітається у весільний вінок молодої. Барвінок часто згадується в українських народніх піснях, казках, переказах та заклинаннях. Вживається в народній медицині. Квітка барвінку вважається чародійною і в багатьох інших європейських народів, наприклад, в англійців, голляндців та німців.
Запашний васильок (Ocimum basilicum), рослина з роду губоцвітих, цвіте в липні і на початку серпня. Рослина ця вимагає багато тепла, а тому поширена лише в південних районах України. На Херсонщині – у великій пошані в місцевого населення; там васильок росте і в дикому стані, і плекається у квітниках. Вживається в народній медицині, а добутий пахучий олієць іде на приправу горілки. Часто згадується в народніх піснях.
Чорногуз звичайний або білий (Ciconia alba). Хоч і рідко, проте зустрічається на Україні і чорний чорногуз або гайстер (С. nigra). Цей останній ніколи не гніздиться поблизу людських осель, а лише в лісах, на високих, міцних деревах. Обидва види чорногузів зимують в Африці та в Індії, прилітають до нас у березні, а відлітають у серпні місяці. Перед подорожжю у вирій чорногузи збираються великими табунами.
Див.: М. Номис. «Укр. приказки, присл, и таке инше». Стор. 154.
Колись, у доколгоспній Україні, в селах Чернігівщини, Полтавщини, Київщини та Поділля селилося багато чорногузів. Якщо митці малювали селянську хату, то завжди з гніздом чорногуза на даху, бо без цього додатку хата не вважалася типово українською. Тепер же, у всякому разі перед останньою війною, гніздо чорногуза на селянській хаті стало рідкістю. За нашим спостереженням, кількість чорногузів у селах України різко зменшилася після тридцятих років – тобто після насильницької колективізації і голоду на Україні. Цікаво, чи звернули на це увагу орнітологи України, а якщо звернули, то чим і як вони пояснять зменшення кількосте цих корисних птахів?
Записано в селі Олександрівці, Хмельницького району на Вінниччині. У М. Номиса («Укр. приказки, присл. и таке инше», стор. 7) до цього звичаю є така примітка: «Примовляє дітвора на Благовіщення, показуючи буслеві свячені хлібці».