LITMIR.BIZ

Скачать книгу

що йому дуже хочеться знати мою думку. То був якийсь складний есей про проблеми металургійного заводу «Італсайдер» у Баньйолі. Я взялася читати, тісно притиснувшись до нього, а він знічено бурмотів: «У мене немає хисту до письма, виправляй, якщо хочеш. Ти – розумниця, ще в ліцеї у тебе виходило краще». Я похвалила його роботу, порадила дещо змінити. Але Ніно цим не задовольнився, просив внести більше правок. Саме тоді він, мабуть, лише для того, аби переконати мене в необхідності глибшого редагування, прохопився, що в нього є неприємна таємниця, якою слід поділитися. Трохи збентежено, а трохи насмішкувато він назвав її чи не найбільшим соромом свого життя. І натякнув, що вона пов’язана зі статейкою, у якій я описувала конфлікт із викладачем релігії, – тією, яку він колись ще в ліцеї замовив мені для студентського журналу.

      – Що ти тоді утнув? – запитала я зі сміхом.

      – Я тобі скажу, але не забувай: я тоді був ще зовсім хлопчиськом.

      Я відчула, що йому справді соромно, і стривожилася. Ніно розповів, що коли він прочитав мою статтю, то подумав, що неможливо так написати: цікаво і водночас розумно. Мене потішила його похвала, я його поцілувала, згадала, як довго ми з Лілою мізкували над тими рядками, а потім трохи іронічно описала йому своє розчарування й біль, коли редакція журналу відмовилася опублікувати статтю через брак місця.

      – Це я тобі таке сказав? – запитав Ніно схвильовано.

      – Здається, саме так, не пригадую точно.

      Він знічено скривився.

      – Правда в тому, що місце для твоєї статті було, скільки завгодно.

      – Тоді чому її не опублікували?

      – Через заздрощі.

      Я розреготалася.

      – Редактори позаздрили мені?!

      – Ні, то я тобі заздрив. Я прочитав твою статтю і викинув аркуші у сміття. Думка про твій талант здавалася мені нестерпною.

      На якусь мить повисла мовчанка, мені мов заціпило. Скільки зусиль я витратила на ту статтю, як за неї переживала! Я не могла повірити своїм вухам: обдарований ліцеїст, улюбленець викладачки Ґальяні так заздрив гімназистці через її статейку, що просто взяв і викинув написане у сміття?! Я розуміла, що Ніно чекає моєї реакції, але не знала, як поєднати такий гидкий вчинок зі світлим незаплямованим німбом, яким я в дитинстві та юності його увінчала. Спливали секунди, а я ніяк не могла оговтатися від почутого, що несподівано підтверджувало погану славу, яку Ніно, за словами Аделе, мав у Мілані, та застереження Ліли й Антоніо не довіряти йому. Нарешті мені вдалося подолати заціпеніння, я змусила себе подумати про позитивний бік нашої розмови і обняла його. Адже якщо поміркувати: у нього не було потреби розповідати про той епізод, про вчинок, здійснений багато років тому. Та він це зробив. Мене розчулила його внутрішня потреба бути щирим зі мною навіть попри власні інтереси й ризик виставити себе в поганому світлі. Саме тієї миті я несподівано відчула, що можу завжди йому вірити.

      Тієї ночі ми кохалися ще з більшою пристрастю. Прокинувшись, я усвідомила, що Ніно зізнався у

Скачать книгу