ТОП просматриваемых книг сайта:
Історія втраченої дитини. Элена Ферранте
Читать онлайн.Название Історія втраченої дитини
Год выпуска 2014
isbn 9786171289581
Автор произведения Элена Ферранте
Жанр Современная зарубежная литература
Серия Неаполітанський квартет
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
– Ту мою книжку в Німеччині, напевно, купив ти один!
І запитала в нього про дружину, дітей. Він відповідав сухо, неохоче, а сам тим часом вивів мене надвір, на площу. І вже там сказав спокійно:
– Ось тепер ти маєш визнати, що я мав рацію.
– У чому?
– Тобі був потрібен він, а мене ти обманювала.
– Я була тоді ще зовсім дівчам.
– Ні, ти була вже дорослою. Значно розумнішою за мене. Ти навіть уявити собі не можеш, якого зла ти мені завдала, змусивши думати, що я божевільний.
– Припини.
Він замовк, а я повернулася до крамниці. Він пішов слідом, але зупинився на порозі. На кілька секунд утупився поглядом у Ніно, що сидів у кутку. Врешті пробурмотів:
– Якщо він тебе образить, скажи мені.
Я засміялася:
– Звісно!
– Не смійся, я розмовляв із Лілою. Вона його добре знає, каже, що йому не можна довіряти. Ми тебе поважаємо, а от він – ні.
Ліла. Ось хто використовував Антоніо як свого вісника! Куди вона поділася? Я помітила, що вона трималася осторонь, нібито гралася з дітьми Марізи, а насправді, примружившись, спостерігала нишком за нами. І, як завжди, по-своєму маніпулювала всіма: Кармен, Альфонсо, Марізою, Енцо, Антоніо, своїм сином та чужими дітьми, можливо, навіть власниками тієї крамниці. Я знову пообіцяла собі, що наді мною вона більше не матиме влади, що той довгий період мого життя завершився. Я підійшла попрощатися, і вона так міцно притиснула мене до себе, ніби хотіла втягнути всередину власного тіла. Поки я прощалася з рештою друзів, мене знову здивував Альфонсо. Цього разу я зрозуміла, що мене так вразило в ньому з першого погляду. Ті нечисленні риси, які виказували в ньому сина дона Акілле й Марії, брата Стефано й Пінуччі, цілком зникли. Тепер якимось загадковим чином з отим довгим волоссям, зібраним у кінський хвіст, він нагадував Лілу.
Я повернулася до Флоренції, щоб поговорити з П’єтро про розлучення. Ми з ним люто сварилися. Аделе тим часом намагалася вберегти дівчаток, – а може, і саму себе, – і зачинилася в дитячій кімнаті. Якоїсь миті ми збагнули: це не ми занадто голосні, це присутність дітей не дає нам змоги висловити почуття повною мірою. Тому ми вискочили з дому, продовжуючи по дорозі кидатися одне на одного. Врешті П’єтро покинув мене і пішов невідомо куди. Я так розізлилася, що не хотіла більше його бачити й чути. Коли я повернулася додому, діти спали. Аделе читала на кухні. Я запитала:
– Ти бачила, як він зі мною поводиться?
– А ти сама?
– Що я?
– Ти розумієш, як сама з ним поводишся, як уже повелася?
Я мовчки повернулася і зачинилася в спальні, гепнувши дверима. Зневага, яку вона вклала у ті слова, виявилася для мене несподіваною і дуже вразила. Уперше Аделе виступила проти мене так відкрито.
Наступного