Історія втечі та повернення - Элена Ферранте Неаполітанський квартет

Скачать книгу

його всі знають, в університеті він дуже популярний.

      – Ніно, а прізвище?

      – Ніно Сарраторе.

20

      З кімнати я вийшла рано-вранці, залишивши Сильвію спати з дитиною біля грудей. Художник зник і сліду не залишив. Тож я змогла попрощатися тільки з Маріарозою, яка встала дуже рано, щоб відвезти Франко на вокзал, і щойно повернулася. Вона мала заспаний вигляд, і мені здалося, що їй ніяково. Спитала мене:

      – Добре виспалася?

      – Ми багато розмовляли з Сильвією.

      – Вона розповіла тобі про Сарраторе?

      – Так.

      – Я знаю, що ви друзі.

      – Це він тобі сказав?

      – Авжеж. Ми трохи попліткували про тебе.

      – Це правда, що Мірко – його син?

      – Так. – Вона стримала позіхання й усміхнулася. – Ніно просто чарівний, дівчата б’ються за нього, кожна норовить привернути його увагу. Тепер, слава Богу, щасливі часи, можна обрати собі того, кого хочеш, а від нього віє такою силою, він передає іншим радість та ентузіазм.

      За її словами, студентський рух дуже потребує таких людей, як він. Але про них треба дбати, давати їм змогу розвиватися у правильному напрямку.

      – Таким дуже здібним особам, – сказала вона, – треба окреслювати певні орієнтири, у них всередині завжди таїться як не буржуазний демократ, то технократ або модернізатор.

      Ми обидві висловили жаль, що так мало часу провели разом, і пообіцяли одна одній виправити це за найближчої нагоди. Я забрала з готелю валізу і вирушила на вокзал.

      Лише у поїзді, під час довгої дороги до Неаполя, я цілком обміркувала цю історію про друге батьківство Ніно. Неприємна сіра тінь від Сильвії витягнулась до Ліли, від Мірко до Дженнаро. Пристрасть, що спалахнула на Іскії, ніч кохання у Форіо, таємні зустрічі на площі Мартірі, вагітність Ліли – усе це потьмяніло в моїх очах, перетворилося на всього лише механічний прийом, який Ніно, виїхавши з Неаполя, застосовував до Сильвії і хтозна ще до скількох жінок. Це мене образило, немов десь у закутку моєї голови принишкла Ліла і я могла дізнатися про її почуття. Мені було гірко, як було б гірко їй, якби вона про це дізналася, я розсердилась, немов зазнала такої ж кривди. Ніно зрадив Лілу і мене. Ми обидві пережили те саме приниження, ми кохали його без справжньої взаємності. Отже, попри всі його чесноти, він був чоловік легковажний і поверховий, тваринний організм якого стікав фізіологічними рідинами й легко залишав у себе за плечима, як побічний продукт скороминущої насолоди, живу матерію, зачату, вигодувану і сформовану в жіночих лонах. Я згадала, як багато років тому він прийшов у наш район провідати мене, ми стояли у дворі й розмовляли, а Меліна побачила його з вікна і прийняла за батька. Колишня коханка Донато відразу вловила подібність, якої я тоді не помічала. А тепер було зрозуміло, що мала рацію вона, а не я. Ніно уникав свого батька не тому, що боявся стати таким, як він, Ніно вже був такий, як він, але не хотів цього визнати.

      Проте ненавидіти його я не могла. У тому розжареному від спеки потязі я не тільки згадала, як

Скачать книгу