Історія втечі та повернення - Элена Ферранте Неаполітанський квартет

Скачать книгу

думок долучився Мірко, який знову розплакався. Мені згадалася та сильна емоція, яку я відчула, коли взяла хлопчика на руки. Він ніяк не вгамовувався, і я не змогла стриматися. Встала з ліжка, пішла на голосний звук плачу і підійшла до дверей, з яких крізь шпарини пробивалося світло. Постукала, почула грубу відповідь Сильвії. Кімната була затишнішою від моєї, там стояла стара шафа, комод, двоспальне ліжко, на якому, схрестивши ноги, сиділа дівчина в коротенькій рожевій сорочині. У неї був лихий вираз обличчя. Плечі опущені, тильну сторону долонь вона втискала в простирадла, а на її голих стегнах, мов приобіцяна пожертва, лежав голенький Мірко з роззявленим, мов чорна діра, ротиком і заплющеними оченятами. Він весь дриґався і аж посинів від плачу. Спершу вона зустріла мене вороже, але потім полагіднішала. Сказала, що почувається невдатною матір’ю, не знає, що робити, її охоплює розпач. Потім буркнула: «Коли він не смокче груди, то завжди отак реве, може, він хворий, ще помре мені тут на ліжку». І коли вона це говорила, то більше не здавалась мені схожою на Лілу – нервові гримаси та витріщені очі робили її геть негарною. А тоді вона вибухнула плачем.

      Плач матері і сина розчулив мене, захотілося обох їх обняти, притиснути до себе, утішити. Я шепнула: можна мені ненадовго взяти його на руки? Вона кивнула крізь схлипування. Я забрала від неї дитину, притисла до грудей і знову відчула потік запахів, звуків та тепла, немов після розлуки життєва снага хлопчика знову пливла до мене, радісно й квапливо. Я ходила по кімнаті, бурмочучи якусь імпровізовану літанію, геть безладну, якесь довге, безглузде освідчення в любові. Диво сталося – Мірко заспокоївся й заснув. Я тихенько поклала його обіч матері, але мені зовсім не хотілося з ним розлучатися. Я боялася вертатися у свою кімнату, десь у мені таїлася певність, що я знов застану там Хуана, і мені хотілося залишитися тут.

      Сильвія байдуже мені подякувала, крижаним тоном перерахувавши всі мої чесноти: ти розумна, усе знаєш, умієш викликати до себе повагу, з тебе вийде гарна мати, пощастить же твоїм майбутнім дітям. Я ухильно сказала, що мені вже треба йти. Але її враз охопила тривога, вона взяла мене за руку і попросила лишитися: він відчуває твою присутність, сказала вона, зроби це для нього, тоді він міцно спатиме. Я погодилась відразу. Ми лягли в ліжко, поклавши між собою дитину, і погасили світло. Але не заснули, а почали розповідати про себе.

      У темряві ворожість Сильвії дещо розвіялась. Коли вона виявила, що вагітна, то відчула огиду, розповідала вона. Приховувала вагітність від чоловіка, якого кохала, і від себе самої, переконавши себе, що це минеться, як минає з часом хвороба, пройшовши всі стадії. Але її тіло реагувало, почав рости живіт. Сильвії довелося сказати про це батькам, дуже заможним правникам з Монци. Вони влаштували їй сцену, і вона пішла з дому. Але замість того щоб визнати, що вона місяцями очікувала якогось чуда, замість того щоб зізнатися, що ніколи не думала про аборт лише через страх перед болем, вона заявила, що хоче народити дитину, бо кохає чоловіка,

Скачать книгу