Історія втечі та повернення - Элена Ферранте Неаполітанський квартет

Скачать книгу

ентузіазмом висловилась про студентські маніфестації, зокрема ті, що відбувалися у Франції. Я козиряла тим, що вивчила, і була задоволена собою. Я відчувала, що висловлююсь ясно й переконливо, що дівчатам найбільше подобається те, як я говорю, вони захоплюються моєю обізнаністю, тим, як управно я зачіпаю складні світові проблеми, укладаючи їх у логічну картину. Але швидко я зрозуміла, що мені не хочеться навіть словом згадувати про свою книжку. Мені було ніяково про неї говорити, я боялася реакції, подібної до тієї, яку вона викликала в нашому районі, я воліла коментувати часописи «Квадерні П’ячентіні» або ж «Манслі Ревю». Але ж мене запросили саме для цього, і хтось уже просив слова. Перші запитання стосувалися труднощів, що їх зазнала моя героїня, намагаючись порвати з середовищем, у якому народилася. Тільки наприкінці якась дівчина – пригадую, вона була дуже висока й страшенно худа – попросила, перебиваючи саму себе нервовим смішком, пояснити, чому я вважала за потрібне вписати в так гарно викладену історію цей сороміцький епізод.

      Я збентежилась, може, й почервоніла, і стала наводити різні соціологічні міркування. Тільки в кінці згадала про потребу відверто розповідати про будь-який людський досвід, навіть той – наголосила я – про який нам зовсім не хочеться говорити, а тому ми замовчуємо його навіть перед самими собою. Моя відповідь усім сподобалась і повернула мені симпатію аудиторії. Професорка, яка мене запросила, схвалила мої слова й сказала, що поміркує над ними й напише мені.

      Після її схвалення я вирішила запам’ятати цю фразу й повторювала її у всіх виступах. Я часто нею послуговувалася, спілкуючись із публікою: говорила то жартівливо, то драматично, раз стисло, а раз оздоблюючи вигадливим словесним орнаментом. Особливо невимушено я почувалася на вечорі в туринській книгарні, де я без жодного зніяковіння виступала перед досить численною публікою. Я вже звикла, що хтось завжди прихильно або ж провокативно питає мене про той епізод з сексом на пляжі, тим паче, що моя вже готова, дедалі більше відшліфована відповідь гарантувала мені успіх.

      На прохання видавництва до Турина зі мною поїхав Тарратано, той старший чоловік, приятель Аделе. Він заявив, що пишається тим, що першим оцінив потенціал мого роману, і представив мене публіці тими самими натхненними словами, що й раніше в Мілані. По закінченні вечора він привітав мене з великим поступом, якого я досягла за такий короткий час. А потім своїм звичним приязним тоном спитав: «Чому ви так легко погоджуєтесь із тим, що цей еротичний епізод називають сороміцьким, та й самі так його називаєте перед слухачами?» І пояснив мені, що так робити не варто насамперед тому, що мій роман не можна зводити до того епізоду на пляжі, там є чимало цікавіших і кращих сторінок. Зрештою, навіть якщо епізод здається досить сміливим, то це лише тому, що його написала дівчина. Насамкінець він сказав, що гарна література не цурається відвертих описів, а справжнє мистецтво оповіді, навіть якщо воно виходить за межі пристойності,

Скачать книгу