LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Відтак взялася за мою книжку. Запевнила, що сама вона її не читала, але чула, що це не та книжка, яку варто тримати вдома. І майже сердитим тоном зауважила: «А коли дівчинка виросте й знайде її, то що тоді? Вибачай, купувати її я не буду». Однак додала: «Я рада, що ти на цьому можеш заробити, мої вітання».

12

      Один за одним ці епізоди викликали в мене сумнів, що книжка справді добре продається, бо і в позитивних, і в негативних рецензіях згадувалось про кілька дражливих сторінок. Я навіть було подумала, що Ніно завів розмову про секс з Лілою лише тому, що вважав, ніби з жінкою, яка пише те, що пишу я, можна говорити про таке без проблем. І саме тому мені знову захотілося побачитися з подругою. «Хтозна, – сказала я собі, – чи Ліла купила книжку, як Кармен». І уявила собі, як увечері після роботи на фабриці вона лежить, виснажена, поруч із сином – а Енцо сам десь у сусідній кімнаті – й уважно читає мою книжку, розтуливши вуста й зморщивши лоб, як це вона робила, коли хотіла зосередитись. Як би вона її оцінила? Чи вона теж побачила б у романі лише непристойні сцени? Але, може, вона його й не читала. Я сумнівалася, що вона мала гроші, щоб придбати її, треба було подарувати їй примірник. Спершу це здалось мені гарною ідеєю, але потім я її відкинула. Ліла досі була важливішою для мене, ніж будь-хто інший, але я не могла наважитись піти до неї. Я не мала часу, мені треба було багато вчитися, не зволікаючи. Зрештою, завершення нашої останньої зустрічі – у халаті поверх пальта вона стояла у дворі фабрики перед вогнищем, де горіли аркуші «Блакитної феї» – означало остаточне прощання із рештками дитинства, підтвердження того, що наші шляхи вже розійшлися. Можливо, вона просто сказала б: «Я не маю часу читати твою книжку, бачиш, як мені живеться?» І я йшла далі своєю дорогою.

      Тим часом, хай якими були для цього причини, книжка продавалася дедалі краще. Якось зателефонувала Аделе й зі звичною сумішшю іронії та теплоти сказала мені: «Якщо так піде далі, ти геть розбагатієш, і тоді навіщо тобі здався той бідолашний П’єтро?» А потім передала слухавку чоловікові. Мовляв, Ґвідо хоче поговорити з тобою. Я розхвилювалася, з професором Айротою я розмовляла дуже рідко, і з ним я ніяковіла. Але батько П’єтро говорив дуже сердечно, привітав мене з успіхом, іронічно відгукнувся про надмірну соромливість моїх ганителів, заявив, що в Італії середньовіччя надто вже затяглося, похвалив за те, що я сприяю модернізації нашої країни, і всякі такі речі. Нічого конкретного про роман він не сказав, було очевидно, що він його не читав, бо був особою занадто зайнятою. Але було гарно з його боку висловити мені підтримку й повагу.

      Не менш прихильно поводилася і Маріароза, вона теж усіляко хвалила мене. Спочатку здалося, що вона збирається говорити про книжку детальніше, але потім схвильовано змінила тему й сказала, що хоче бачити мене в університеті: на її думку, було важливо, щоб я брала участь у тому, що вона назвала нестримним потоком подій. «Приїзди завтра ж, – умовляла вона мене, – ти бачила, що діється у Франції?» Я була в курсі, бо не відходила

Скачать книгу