LITMIR.BIZ

Скачать книгу

rel="nofollow" href="#n122" type="note">[122]. Він би ще довго розповідав, але я попрощався, мені було дещо ніяково, в першу чергу через мене самого, бо я мовчки йшов поруч з ним і слухав те, чого не хотів слухати і що мене аж ніяк не обходило.

* * *

      Повторюю: якщо виникне яка-небудь перешкода, яка могла б стати для тебе причиною якихось дрібних неприємностей, залишайся у Відні, якщо вже інакше не можна, навіть і не попереджаючи мене. Але якщо поїдеш, відразу проривайся за прикордонний бар’єр. Якщо через будь-яку невідому мені зараз безглуздість трапиться так, що я не зможу приїхати і не зумію сповістити тебе в Відні (я тоді телеграфую пані Колер), то в Ґмюнді в привокзальному готелі ти знайдеш мою телеграму.

* * *

      Ти всі шість книжок отримала?

* * *

      Читаючи «Kavarna»[123], я відчував себе приблизно так само, як слухаючи Штайна, тільки ти розповідаєш набагато краще його; хто взагалі розповідає краще? Але чому ж ти розповідаєш кожному, хто купує «Трибуну»? Поки я читав, мені здавалося, немов я ходив перед кав’ярнею, день і ніч, роками; а коли який-небудь відвідувач входив або виходив, я зазирав у відчинені двері, щоб переконатися, що ти, як і раніше, там, і знову брався ходити і чекати. Було це не сумно і не стомливо. Який же смуток або втома в тому, щоб чекати перед кав’ярнею, в якій сидиш ти!

(Прага, 12 серпня 1920 р.) Четвер

      Сьогодні сходжу до Лорена, телефонувати занадто непевно і заскладно. А от Пікові я можу хіба що написати, і я навіть не знаю його адресу, його останній лист навряд чи вже знайду. Він десь у селі, у Празі був лише кілька днів і повернувся назад.

      Те, що Мюнхгаузен усе зробив добре, дуже мене радує, йому доводилося виконувати і куди складніші завдання. І за трояндами доглядатимуть так само ретельно, як колись за квітами? (náručí[124]!) А що це були за квіти? І від кого?

      Щодо Ґмюнду я тобі вже відповів, перш ніж ти запитала. Мучусь якнайменше, тоді ти і мене мучитимеш зовсім мало. Я не надто вже й розраховував, що тобі доведеться так брехати. Але як твій чоловік може повірити, що, побачивши тебе одного разу, я тобі не пишу і не хочу тебе бачити.

      Ти пишеш, що інколи тобі хочеться мене випробувати. Це просто жарт, еге ж? Будь ласка, не роби цього. Уже визнання забирає неймовірно багато сил, а скільки ж їх знадобиться на невизнання? Що «Annoncen» тобі до смаку, то це вельми мене радує. Ось і їж, їж! Можливо, якщо я почну сьогодні збирати, а ти почекаєш років із двадцять і шуби тоді подешевшають (бо, напевно, Європа злюдніє і вулицями бігатиме хутрова звірина), – може, тоді на одну шубу і вистачить.

      Не знаєш часом, коли я нарешті спатиму, може, вночі в суботу або в неділю?

      Щоб ти знала: ці марки з наддруком[125] – його заповітна мрія (у нього суціль «заповітні» мрії). «То je krása, to je krása!»[126] – твердить він. Що він там таке бачить!

      Тепер піду поїм, а потім у валютне управління – службовий ранок.

(Прага, 13 серпня 1920 р.) П’ятниця

      До пуття не знаю, навіщо пишу, через нервовість, напевно, так само як уранці, нервуючи, відправив телеграфом недоладну

Скачать книгу