Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання - Франц Кафка

Скачать книгу

тепер розкажи про Емілію, я зможу отримати лист ще в Празі.

* * *

      Сьогодні нічого в конверт не вкладу, тільки завтра. Цей лист-бо важливий, я хочу, щоб ти отримала його безпечно.

* * *

      Непритомність – тільки один із багатьох знаків. Будь ласка, обов’язково приїзди в Ґмюнд. Якщо вранці в неділю буде дощ, то ти не зможеш приїхати? [Слів із 4 написано нечітко] Ну, я то хай там як, а буду вранці в неділю біля ґмюндського вокзалу. Паспорт тобі, напевно, не потрібен? Ти вже дізнавалася? Чи не потрібно тобі чого-небудь, що я міг би для тебе привезти? Згадавши про Сташу, ти маєш на увазі, що мені слід піти до неї? Але вона навряд чи в Празі. (Якщо вона в Празі, піти, звичайно, ще важче.) Почекаю з цим до наступної згадки або до Ґмюнду.

      До речі, Сташа казала, скільки я пам’ятаю, як щось цілком природне, атож, що твій батько і чоловік розмовляли один з одним і частенько.

* * *

      Зауваження про Л. (що за пам’ять! – це не іронія, а ревнощі, і не ревнощі, а дурний жарт) ти зрозуміла перекручено. Мені просто впало в очі, що всі люди, про яких він говорив, були «дурні», або «шахраї», або «стрибунки з вікна», тоді як ти була просто Міленою, і вельми респектабельною. Це мене потішило, тому я і написав тобі про це, а зовсім не тому, що це був порятунок твоєї честі, ні, це був порятунок його честі. Між іншим, якщо вже бути точним, були і ще деякі винятки: його на той час майбутній тесть, його невістка, його зять, колишній наречений його нареченої – усі вони були справді «чудові» люди.

      Твій сьогоднішній лист такий сумний, а головне, біль у ньому так захований, що я здаюся собі абсолютно стороннім. Якщо доводиться вийти з кімнати, я бігаю вгору-вниз сходами, тільки б опинитися знову там і знайти на столі телеграму: «Я теж буду суботу Ґмюнді». Але поки нічого не отримав.

(Прага, 9 серпня 1920 р.) Понеділок, по обіді

      Я був би брехуном, якщо б не наважився сказати ще більше, ніж у сьогоднішньому ранковому листі, – брехуном особливо перед тобою, з якою я говорю так вільно, як ні з ким іншим, адже ніхто ще так мене не підтримував – знаючи і прощаючи, – як ти, попри все, попри все (і не плутай це настільки вагоме «попри все» з твоїм настільки вагомим «і все-таки!»).

      Серед твоїх листів найпрекрасніші (і цим багато сказано, бо ж вони всі взагалі, мало не в кожному рядку, найпрекрасніше з усього, що зі мною траплялося в моєму житті) – отже, найпрекрасніші серед них ті, в яких ти виправдовуєш мій «страх» і одночасно намагаєшся переконати мене, що він невиправданий. Я ж теж, хоч, напевно, і справляю часом враження підплаченого адвоката свого страху, в глибині душі, здається, щиро його виправдовую – я ж цілком із нього складаюсь, і він, можливо, краще, що в мені є. А позаяк він найкраще в мені, то, можливо, його ти єдино і любиш. Адже що вже в мені такого особливого можна любити. А його – можна.

      Ось ти запитала якось, як міг я назвати «чудовою» нашу суботу з цим страхом у серці; пояснити це неважко. Що я люблю тебе (а я тебе люблю, нетямуще ти створіння, і як любить море крихітну гальку на своєму дні, так

Скачать книгу