LITMIR.BIZ

Скачать книгу

дуже подобається, – зізналася дівчина, стишивши голос.

      – Повірте, однак, що вечеря в нього вам точно сподобається, – запевнив її Пуаро. – Містер Шайтана має першокласного кухаря.

      Вона подивилася на нього із сумнівом в очах, а тоді розсміялася.

      – Он воно як, – вигукнула. – То й вам не чужі людські слабкості.

      – Звісно ж, я всього-на-всього проста людина!

      – Розумієте, – сказала міс Мередіт, – уся ця знать мене трохи лякає.

      – Мадемуазель, не варто лякатися – ви повинні бути в захваті! Я на вашому місці, навпаки, наготував би записник і ручку, щоб збирати автографи.

      – Річ у тім, що я не сильно цікавлюся темою злочинів. Гадаю, жінки взагалі таким не цікавляться – це чоловіки полюбляють читати всілякі там детективні оповідки.

      Еркюль Пуаро зітхнув з удаваною манірністю.

      – Яка прикрість! – пробурмотів він. – Я в цю мить усе на світі віддав би, щоб бути хай навіть найдрібнішою з можливих кінозірок!

      Дворецький відчинив двері.

      – Вечерю подано, – повідомив він.

      Передбачення детектива цілком і повністю справдилося. Вечеря була смачною, а її подача досконалою. Приглушене світло, відполіроване до блиску дерево, мерехтливі відблиски келихів із блакитного ірландського скла. У цьому напівмороці постать містера Шайтани, що сидів на чолі столу, мала ще демонічніший, ніж завжди, вигляд.

      Він галантно перепросив гостей за те, що серед них була нерівна кількість чоловіків і жінок.

      Місіс Лоррімер сиділа праворуч від нього, а місіс Олівер – ліворуч. Міс Мередіт розмістилася між суперінтендантом Баттлом і майором Деспардом. Пуаро випало місце між місіс Лоррімер та доктором Робертсом.

      Останній пробурмотів до чоловічка жартівливим голосом:

      – Не думайте, що ми дозволимо вам одноосібно заволодіти всією увагою єдиної вродливої дівчини на весь вечір. Знаю я вас, французів, ви часу не гаєте, еге ж?

      – От тільки я бельгієць, – відрубав той.

      – Гадаю, що коли йдеться про жінок, то тут немає значення, друже мій, – весело промовив лікар.

      Тоді, відкинувши жарти й прийнявши професійний тон, він завів розмову з полковником Рейсом, що сидів по його іншу руку, про найновіші методи лікування сонної хвороби.

      Місіс Лоррімер розвернулася до Пуаро й завела розмову про нещодавно поставлені п’єси. Її судження були слушними, а закиди виправданими. Невдовзі вони перейшли до книжок, а потім і до світової політики. Пуаро відзначив про себе, що ця жінка була добре обізнаною в різних царинах і дуже розумною загалом.

      На протилежному боці столу місіс Олівер запитувала майора Деспарда, чи знає він про якісь рідкісні, невідомі широкому загалу отрути.

      – Що ж, ну є, наприклад, кураре.

      – Мій любий друже, та це ж vieux jeu[10]! Таке вже сотні разів траплялося. Я ж кажу про щось абсолютно нове!

      Майор Деспард сухо відповів:

      – Дикі племена доволі традиціоналістичні в цьому плані. Вони надають перевагу старим перевіреним методам, які успадкували від діда-прадіда.

      – Як нецікаво, – запротестувала місіс Олівер. –

Скачать книгу