LITMIR.BIZ

Скачать книгу

на всіх разом, усміхаючись, і вийшла, кинувши загальне «розважайтеся» всім, вихованим і не дуже. Коли двері зачинилися, усі повернулися на свої місця і спробували, хто як міг, дослухатися до цієї поради.

      – Яка Франческа?

      – Джакоміні, блондинка така.

      – Ага, то що їй передати?

      – Нічого, відчиніть мені. Я її брат, маю залишити їй ключі.

      Роберта натиснула на кнопку домофона, і потім, аби бути впевненою, що відчинила, натиснула ще раз. Пішла в кухню, взяла дві великі «кола-коли» з морозильника внизу. Вони були достатньо холодними. Вона підвелася, захряснула дверцята ногою й попрямувала до вітальні. Перетнулася з білявою дівчиною, яка розмовляла з хлопцем із нагеленим та зачесаним назад волоссям.

      – Франческо, піднімається твій брат, ключі тобі несе.

      – Ах… – це було все, що Франческа спромоглася відповісти. – Дякую.

      І застигла з відкритим ротом. Нагелений хлопець дозволив собі злегка здивуватися.

      – Франче, щось не так?

      – Ні, все так, окрім того, що я єдина дитина.

      Батьки Роберти, виходячи з під’їзду, наштовхнулись на групу збуджених хлопців, які, щасливо горлаючи, забігали на сходи з розмаху, перестрибуючи по три сходинки за раз і регочучи. Останній зупинився перед ними і зобразив щось на кшталт поклону. «Дбрвечір». І теж утік.

      Малюк завжди так розважався, глузуючи з усіх підряд.

      – Що це за шибайголови?

      – Хтозна… Може, друзі того, з другого поверху, Маріно. Він тільки з непотребом і знається.

      Заспокоєні цим припущенням, вони попрямували до своєї «Теми» з телефоном.

      – Ось, це тут.

      Сицилієць та Гак першими прочитали табличку під кнопкою на четвертому поверсі.

      – Міккі, ні?

      Прибіг захеканий Малюк.

      – Так, а чого ми не поїхали ліфтом?

      – Він був зайнятий.

      Цієї миті двері ліфта відчинилися і вийшли два типи, схожі між собою: окуляри, сині піджаки й темно-сірі шейкові штани. Один із них дозволив собі виділитися: його сорочка була голубою й картатою, а не однотонною, як в іншого. Маленька демонстрація ексцентричності, яку, однак, одразу ж знищувала його краватка: така само жахлива, як і двоє дівчат, що їх супроводжували. Ця четвірка одразу ж перервала свою дурнувату розмову.

      – Очманіть, які монстри!

      Малюк віддихався. Більш екстравагантний тип зі слабким «вибачте» дотягнувся до кнопки і подзвонив. Двері відчинилися майже миттєво.

      – Привіт, Роберто.

      – Альвізе, ти запізнюєшся!

      Він був покараний цим іменем вже від хрещення[25].

      – Марто, Джованно, заходьте.

      Інші троє пройшли від сходового майданчика цим коридором мускулів.

      – А це Джорджо.

      Відрекомендував хлопця, який промовив дуже оригінальне «вітаю» і зайшов.

      Роберта залишилась у дверях, дивлячись на групу цих дивних молодиків, м’язистих та розкуйовджених. «Вони вдягнені дещо кежуал», – подумала наївно.

      – Чим я можу вам допомогти?

      Малюк висунувся наперед:

      – Я шукаю

Скачать книгу