ТОП просматриваемых книг сайта:
Художник. Денис Замрій
Читать онлайн.Название Художник
Год выпуска 2013
isbn 978-966-14-6264-8,978-966-14-6307-2,978-966-14-6260-0
Автор произведения Денис Замрій
– Невже із самим лише талантом?
– Карле Павловичу! Усі знають про ваші зв’язки у високих колах.
Григорович, поза сумнівом, мав на увазі, що Демидов змовився з Брюлловим про купівлю «Останнього дня Помпеї» для подарунка Миколі Першому, щоб тим самим відновити втрачену прихильність імператора. Карл Павлович, як багато людей мистецтва, був особою непрактичною. До того ж ціна, запропонована Демидовим за полотно, видалася художнику більш ніж достойною.
Брюллов обернувся і глянув просто в обличчя Григоровичу.
– Добре, я прийму вашу пропозицію. Однак для відновлення високого імені академії я вважаю необхідним влити в неї свіжу кров.
– Нічого не маю проти. Але… Яким саме чином?
– Треба, шановний Василю Івановичу, домогтися найвищого дозволу приймати в академію учнів із простолюду!
– Ви ще скажіть, Карле Павловичу, з кріпаків!
– І з кріпаків так само, – незворушно кивнув Брюллов.
Григорович перестав усміхатися.
Художників-кріпаків у Російській імперії було хоч греблю гати, і ніхто з господарів не палав бажанням із ними розлучатися. Обдарованих простолюдинів зазвичай жаліли пани з лібералів, особливо панянки, утім, на тому справа й завершувалася. Доходило навіть до скандалів. У суспільстві багато говорили про історію портретиста Тропініна, автора відомого портрета Пушкіна і «Мереживниці».
Портретист, будучи кріпаком графа Моркова, відвідував заняття в академії. Один із професорів повідомив графу про те, що по закінченні він може більше не побачити свого кріпака. Морков із великого розуму одразу відкликав кріпосного художника до себе в Подільську губернію. Там його, уже відомого живописця, який стояв за графським стільцем у лакейській лівреї, упізнав один із гостей, француз. Скандал був такий, що Морков поспішив дати Тропініну вольну.
Про це пам’ятали і Григорович, і Брюллов.
– Добре, я подумаю про це, – пообіцяв Григорович і потягнувся за келихом, у який послужливий лакей не забарився долити вина.
– Тоді я подумаю про те, чи прийняти вашу пропозицію, – парирував Брюллов. – Крім того, мені б хотілося обговорити деякі деталі моєї роботи в стінах академії. Утім, не тут, де-небудь у більш спокійній і дружній обстановці. Як ви на це дивитеся, Василю Григоровичу?
– Позитивно. У середу я збираю салон, можливо, будуть пани Гоголь, Жуковський, князь В’яземський і впливові пани.
– Добре, я прийду з Іваном Сошенком і з паном Венеціановим.
– Панове! – від розмови їх відволік голос розпорядника, який пробирався з розкритим альбомом, пером і чорнильницею. – Панове живописці, ми влаштовуємо підписку на користь вдів і сиріт незаможних художників. Карле Павловичу, чи не зробите таку ласку й чи не напишете картину для розіграшу в лотерею на користь цих удів і сиріт?
Добрий Брюллов кинув холодний погляд на улесливо усміхненого розпорядника й кивнув:
– Чому ж не допомогти?