ТОП просматриваемых книг сайта:
Художник. Денис Замрій
Читать онлайн.Название Художник
Год выпуска 2013
isbn 978-966-14-6264-8,978-966-14-6307-2,978-966-14-6260-0
Автор произведения Денис Замрій
– Та ну його до біса, Ваню! – махнув рукою Гребінка. – Ти краще розкажи, як у тебе з живописом зараз справи?
– По-всякому… Знаєте, як буває – то беруть одразу два-три полотна, то цілковитий застій у справах.
– А чого ж так?
– Бачите, якщо поміщик будує нову садибу, то йому у вітальню обов’язково треба кілька пейзажів. Ось у мене нещодавно в Оранієнбаум ціла колекція пішла – і «Продаж сіна на Дніпрі», і «Хата в степу», і «Світанок у полі». Поміщик любителем української екзотики виявився.
– З наших?
– Дід по матері в нього українець, полковник козачий. Тож онук добре за це платить.
– Усі б так. А імператорська родина, двір нічого не купує?
– Вони здебільшого Венеціанова беруть. Відрадно їм, щоб жито колосилося, дівки в кокошниках і щоб усі нарядні та рум’яні. Олексій Гаврилович на це майстер.
– А імените купецтво як? Замовляє?
– Купці – народ вдячний! – пожвавився Сошенко. – Якщо хтось із купців у першу гільдію вибивається, то одразу хоче особняк та щоб по всіх стінах портрети батьків, дідів, прадідів! Велике замовлення тоді, і платять, не економлячи.
– А звідки ж вони знають, як виглядав їхній прадід? – недовірливо гмикнув Євген Павлович. – Якщо з нього парсуну не писали, живописця не замовляли?
– Багато хто й писав, і замовляв! – палко заступився за купецтво Сошенко. – На деякі парсуни дивишся й диву даєшся – де навчалися ці невідомі малярі? Не гірші за Джотто трапляються, чесне слово даю!
– Я тобі можу пояснити, Ваню. Вчилися і в Римі, і у Флоренції, і в Страсбурзі.
– Поверталися?
– Так! Знаєш, що я думаю?
– Що ж?
– У наших живописців не менший талант, аніж у Ботічеллі або Мікеланджело.
– А в чому ж тоді проблема в наших?
– Розумієш, Ваню, замовники в наших земляків і в італійців різні.
Сошенко розсміявся.
– Ще б пак, Сікстинську капелу розписати – мрія кожного! Мабуть, гарне замовлення.
– Мрія мрією, Ваню, а працювати над собою треба. Хоча… у всіх по-різному буває.
– Це точно, що по-різному…
Годинник ударив іще раз. Пора було розходитися. Дорога додому для Івана лежала повз Літній сад. Попрощавшись із другом, Сошенко рушив швидким кроком, насвистуючи на ходу популярний мотив з оперетки.
Усе дихало свіжістю, від близькості Неви було сиро, і Сошенко мимоволі щулився, згадуючи з «Житій Олександра Невського»: «І був один чоловік, старійшина Іжорської землі, ім’ям Пелугій, йому доручена була нічна варта на морі. Був він хрещений і жив серед роду свого, язичників, нарекли його у святому хрещенні Пилипом, і жив він богоугодним життям, дотримуючись посту в середу і п’ятницю, тому й удостоїв його бог бачити дивовижне видіння того дня. Розповімо коротенько.
Дізнавшись про