LITMIR.BIZ

Скачать книгу

до червоного, долоні вкрилися пухирями від жару чи надважкої роботи. – Ми хочемо поговорити з вами про деякі вбивства.

      Закуті в кайданки кисті негайно вирвалися з його рук. Гіт повернувся до нього, очі палали. Коли чоловік на крок позадкував від Чендлера, Таня і Лука оточили його.

      – Саме про це я хотів розповісти вам, – мовив Гіт.

      – Ви хочете зізнатися? – перепитав Чендлер, змагаючись із дивною сумішшю розчарування та захвату. Якщо зізнання означало, що йому не доведеться залучати Мітча, то…

      – Чому це ви питаєте, чи хочу я зізнатися? Це ж на мене напали, – сказав Гіт, змахуючи головою, немов намагався вказати напрямок. – Там нагорі. У лісах.

      Таня з Лукою загнали підозрюваного на стілець. Чендлер стояв перед ним, розмірковуючи, чого саме Гіт намагався досягти. Скерувати їх у хибному напрямку? Збрехати, щоб урятуватися? А може, він затіяв якусь гру?

      – Що ви маєте на увазі? – перепитав він, підігруючи.

      – Я маю на увазі, – почав Гіт скривдженим тоном, – що хтось викрав мене і намагався вбити. Мені вдалося вибратися звідти, а потім я наштовхнувся на виродка з малетом[5] і дробовиком.

      – Хто на вас напав? – перепитав Чендлер.

      – Який із них?

      – Там у лісах.

      – Він назвався Ґабрієлем, – відповів Гіт, облизуючи порепані губи.

      Від почутого в голові у Чендлера одночасно виникло мільйон думок, але тут озвалася Таня, досі напружена та готова до нападу.

      – Який він мав вигляд, цей Ґабрієль?

      – Високий… вищий за мене. Можливо, вашого зросту, – чоловік кивнув на Чендлера, – але худіший. Розмовляв… не зна’… ніби місцевий.

      «Ні, не місцевий», – подумав Чендлер. Ґабрієль однозначно був із Перта, проте він підозрював, що для людини зі сходу всі западенці звучать однаково. Він наказав собі не потрапляти в ту саму пастку. Пересічні стереотипи прирівнюються до ледачої роботи поліції.

      – Ще щось? – запитав сержант. Цей опис небагато давав. Нічого такого, щоб упевнено стверджувати, що йдеться про Ґабрієля Джонсона.

      – Що ви хочете знати? – поцікавився Гіт. – Він був вашого зросту, засмаглий, із щетиною, але обличчя в нього здавалося, не зна’, занадто юним. Ніби обличчя і борода не пасували одне до одного, ніби борода була наклеєна. Голос м’який. Оксамитовий.

      Вдалося. Гіт описав Ґабрієля майже точно. Щиро кажучи, ці спогади могли видатися занадто точними, більше пасували для детального вивчення суб’єкта, ніж для побіжного погляду в паніці. Особливо, якщо йдеться про начебто переляканий мозок.

      Чендлер подивився на своїх колег-офіцерів. Таня видавалася такою ж приголомшеною, як він. Лука втупився у нього, чекаючи вказівок щодо наступних дій. Останній член їхньої команди, Нік, застиг за стійкою з широко розплющеними очима, насолоджуючись виставою.

      Гіт порушив тишу:

      – Саме тому я намагався взяти машину. Я тікав, рятуючи життя. Ви мусите повірити мені.

      Це благання зверталося до Чендлера. Сержант не відповів, його мозок перетворився на патоку.

      – Сержанте? – гукнув Лука, змушуючи

Скачать книгу