55 - Джеймс Деларджи

Скачать книгу

з власними.

      – Ми не знаємо, з чим маємо справу. Це може бути звичайна сварка друзів, що вийшла з-під контролю. Спершу зберемо кілька фактів, а потім телефонуватимемо в ГУ. Нам усім слід зберігати спокій.

      Цю мантру Чендлер повторював собі, стоячи під дверима кімнати для допитів і намагаючись заспокоїти нерви. Усередині був чоловік, який убив п’ятдесят чотири людини. Або хлопчина, що посварився зі своїм другом і був не небезпечніший за мушок, які в’ються довкола лампочки на стелі. Гіта на двадцять хвилин залишили помаринуватися в камері, а потім перевели звідти на арену. За ці двадцять хвилин Чендлер зв’язався із Джимом, і той повідомив, що немає нової інформації про Ґабрієля, їхнього свідка і жертву, яка тепер перетворилася на ймовірного підозрюваного. Він наказав Джимові спостерігати далі й зателефонувати, як щось зміниться. Після допиту він приведе Ґабрієля назад.

      Чендлер увійшов до кімнати. Гіт сидів за столом у кайданках, Таня стояла на варті під стіною. Коли Чендлер сів, Гітові очі були міцно заплющені. Сержант дав чоловікові трохи помедитувати, розглядаючи його із хвилюванням та захватом від того, що збирався дізнатися.

      – Пане Барвелле, ви з нами?

      Очі розплющилися і зосередилися на Чендлерові. Там, де він очікував побачити байдужість і розрахунок, були лише втома і погляд, який міг означати, що чоловік уже давненько не спав – або що його мозок щосили намагається приховати жахливу таємницю.

      – Звичайно, я з вами, – кинув Гіт, підіймаючи кайданки. Може, він був стомлений, але зберіг достатньо кмітливості, щоб кусатися у відповідь.

      – Я мушу поставити вам кілька запитань, – повідомив Чендлер.

      – Я вже розповів вам усе, що знав. Я сказав вам, хто ув’язнив мене і намагався вбити. Я навіть вам його описав, однак замкнули все одно мене.

      – Ви вкрали машину, пане Барвелл.

      – І пояснив чому. Я тікав від убивці. Це, напевно, виправдовує якісь там спроби вкрасти машину? – Запала тиша, а тоді Гіт відступив, збагнувши, що щойно зізнався у злочині: – Ви не зможете цим скористатися, ви ще не розпочали допиту й не зачитали мені моїх прав. – Зі сплутаного каштанового волосся крапав піт, піт, який похапцем ковтала борода, що за минулі півгодини наче потемнішала ще на відтінок.

      – Я вже знаю про машину, – заспокоїв його Чендлер. – Я хочу дізнатися про все інше. Я хочу, щоб ви розповіли мені свою версію подій. Як ви тут опинилися.

      Запала довга пауза, ніби Гіт оцінював, чи можна довіряти Чендлерові. Це не мало значення; він опинився в ситуації, з якої не мав іншого виходу. Відкинувшись назад, чоловік посмикав себе за волосся, сплутуючи його ще більше, потім його руки сповзли вниз обличчям, так само засмаглим і обвітреним, як у Ґабрієля. На цьому їхня зовнішня схожість закінчувалася.

      Утім їхні історії майже ідеально збігалися. Як і Ґабрієль, Гіт втратив роботу, зірвався і помандрував у глиб материка, шукаючи якогось заняття на фермі.

      – Ви знали якесь ім’я? Розташування? Номер телефону?

      – Що, я мав спершу подзвонити і зарезервувати собі місце? – огризнувся Гіт.

      – Щось

Скачать книгу