LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Відправ до царя послів зі скаргою на гетьмана.

      Яків аж очі витріщив та вигукнув:

      – Старий, ти з дуба впав?! Та чи чувано таке? Та чи прийме цар моїх послів?! Він їм або голови зрубає, або відправить до Виговського, і той їх стратить!

      – Ти оглух? Тобі сказано: відправ послів – тож відправляй! – насмішкувато відповів паскудний стариган.

      Барабаш помовчав, пом’явся, а потім запитав:

      – Але на що я маю скаржитися?

      – Ти відправив підглядника на цю раду? – запитав старий. – Чудово! Почекаєш вістей після її скінчення, а потім відправиш послів, які поскаржаться на те, що козаки не хочуть собі Виговського за гетьмана мати. Та й не тільки козаки – інший люд теж незадоволений таким гетьманом. Нехай посли жаліються від імені народу, що Виговський – зрадник й утискає людей, і його треба скинути та обрати нового гетьмана. І щоб обов’язково при новій раді був присутній царський посланець! І ще одне! Чи є серед черкасів21, серед полковників чи сотників, хто-небудь, кому теж не подобається Виговський?

      Барабаш слухав і морщився – візитер чомусь викликав у нього внутрішню неприязнь, спротив.

      – Дуже не задоволений Лісницький, – мовив він. – Його небіжчик Хмель влітку відправляв в похід наказним гетьманом при своєму синові, вручив йому булаву. А коли старий помер, то він відмовився віддати булаву Юрасеві – той особисто їздив до нього, але повернувся ні з чим. Інші полковники були змушені ледь не силою забрати у нього булаву.

      – Ні, Лісницький не підійде, – відрізав старий. – Він такого нагородив у Миргороді, що його й четвертувати мало! Почав підбурювати людей проти великого государя, що, мовляв, хоче цар усе козацтво винищити, залишивши лише десять тисяч козаків на Запорожжі, а всіх інших або холопами поробити та до Сибіру виселити, або у солдати віддати, а скрізь по городах черкаських замість полковників та сотників будуть царські воєводи.

      Від цих слів Барабаш скривився, а потім знову заговорив:

      – Ще, можливо, Богун… Хоча ні, він рішуче підтримав Виговського. Жданович! Його покійний гетьман теж називав своїм можливим наступником.

      – Ти хіба не знаєш, що цар бажав отримати голову Ждановича за його похід на Польщу разом з Ракоці? А Виговський вторгував йому життя, тож він відданий гетьману з вдячності за порятунок!

      – Тоді з тих, кого козаки люблять, лишається Джеджалій, але він зачаївся. Ще є Пушкар – його небіжчик Хмель теж називав своїм наступником разом з тим же Виговським і Ждановичем.

      – Пушкар – полтавський полковник, а Джеджалій – кропивнянський, – задумливо промовив старий. – Полтава взагалі поруч з кордоном нашого царства… Ось що! Відправ кого-небудь відданого до цього Пушкаря та домовся з ним – якщо він підтримає твою скаргу, то це тільки покращить справу. Натякни йому, що на кону цієї гри гетьманська булава. Подивимося, що він заспіває у відповідь.

      – Добре, – відповів Барабаш, незадоволено хмурячись, бо сам мріяв про булаву. І ці його заповітні думки не приховалися від

Скачать книгу