LITMIR.BIZ

Скачать книгу

подякувала, ретельно добираючи слова, щоб висловити гетьманові глибоку вдячність, та низенько кланяючись. А коли вона вийшла, Виговський мовив до Яненка:

      – Вітаю, Павле! Тобі дуже пощастило! Вона не тільки дуже вродлива, а й вельми розумна жінка. А таке поєднання – рідкість!

      – Не розумію, що має на увазі твоя ясновельможна милість, – із пісним обличчям мовив Яненко.

      – Ти, Павле, дурних жінок ніколи не обирав. Чи не так? – трохи насмішкувато запитав Іван, второпавши, що в Яненка є зацікавленість у Марії. – Інакше чого б ти так опікувався якоюсь там удовицею?

      – Я вдячний твоїй милості за ласку та за надану мені можливість зробити богоугодну справу. І не більше! – кисло усміхнувшись, ухильно відповів Павло, досадуючи, що гетьман про все здогадався.

      – Manus manum lavat17, – солоденько усміхнувшись, відповів Іван та швидко підписав універсал на млин.

      Павло щиро подякував, розкланявся та пішов. Марічка нетерпляче чекала в сінях. А побачивши його з паперами, усміхнулася так радісно, й очі її так засяяли, що Павло тільки зараз усвідомив, наскільки для неї важливий цей нещасний млинок.

      – Ти задоволена, Марічко? – запитав Яненко, віддаючи папери та не зводячи з неї очей. На голові Марії був вдягнений очіпок, який не приховував її білої шиї і з-під якого, як на гріх, вибилася маленька прядка золотисто-каштанового волосся, що коливалася та тріпотіла від легкого протягу. Бідний Павло зітхнув, згадавши, як у далекій молодості пасма, що вибивалися з її коси, звабливо згорталися у природні кучері.

      – Ще питаєш?! Звичайно, задоволена! – промовила Марія, читаючи омріяний універсал. – Боже, гетьман передає млин у володіння навічно і безповоротно! Господи, дякую тобі! Тепер нас ніхто не скривдить і не оббере! А все завдяки тобі, Павлусю! Пошли ж тобі Господь і здоров’я, і…

      – Неодмінно пошле, – обірвав її Яненко. – Але про це поговоримо трохи пізніше, а зараз ходімо.

      Павло вивів Марію на вулицю та відверто запитав:

      – А як щодо подяки особисто мені? – І так виразно на неї подивився, що жінка аж зашарілася, очі її злодійкувато забігали, і вона почала м’ятися, не знаючи, як йому відмовити. – Відплатиш мені чорною невдячністю? – з гіркою усмішкою запитав Павло, усе зрозумівши.

      Марія важко зітхнула, а потім рішуче заговорила:

      – Павле, я безмежно вдячна тобі, але ти маєш зрозуміти, що я не хочу бути з тобою. І не можу – я вже звикла до самотності та не хочу нічого міняти в житті. Мені є задля кого жити. Та й мої діти мене не зрозуміють – вони вирішать, що я зрадила пам’яті їхнього батька. І, крім того, ти полковник, а я всього лише вдова, злиденна та нікчемна, і для тебе буде…

      – Та що ти мені брешеш, наче той піп у церкві! – обірвав її виливи Павло, старанно стримуючи гнів. – Плювали твої діти на те, за кого ти заміж підеш. Вони в тебе дорослі – у них своє життя починається! Чому ти шукаєш відмовок?

      – Та тому що це справді так! – розізлилася Марія. – Я не хочу за тебе, і ти мене

Скачать книгу