Між двох орлів - Ярослава Дегтяренко

Скачать книгу

скарбики. Але заспокоювала себе тим, що Омелько життя віддасть, але захистить їх, Демкові й пальця до рота не клади, а Левкові взагалі мало чого треба від життя, окрім старшої сестри. А Олеся? Марія щасливо усміхнулася – якби не донька, то вона й досі б горювала вдома. «Олесю, моя ж ти золота донечко! І що б я без тебе робила в цьому житті?! Правду мені покійна мама говорила: “Без доньки мати сирота”», – подумала вона.

      Полтавці приїхали якраз напередодні похорону гетьмана, у місті й голкою було ніде ткнути – так багато козаків наїхало. Поміркувавши, Марія вирішила попроситися пожити до колишньої сусідки, такої собі вдовиці Улити. «Тільки б вона була ще жива та не відмовила мені! – думала жінка. – Не жити ж у шинку, коли тут стільки людей наїхало? А старих подружок не хочеться обтяжувати». Але старенька виявилася живою-здоровою та з радістю прихистила її. І все розпитувала Марічку, як вона живе в тій Полтаві, як її дітки, та все згадувала минуле життя, а потім швиденько виклала усі місцеві новини, найціннішою з яких виявилася та, що не хочуть козаки собі Хмельниченка за гетьмана мати. І ось як поховають старого Богдана, то буде рада, де начебто збираються нового гетьмана обирати. Слухаючи ці новини, Марія досадувала: «І треба ж їм міняти його зараз? Чим їх цей Хмельниченко не влаштовує?! Якщо оберуть нового гетьмана, то йому, мабуть, не до скарг буде, – думала вона. – Але байдуже! Буду жити тут скільки треба, поки не доможусь свого! Є Бог на світі, і він не залишить мене, а новий гетьман буде просто зобов’язаний зглянутися на удову козака, який віддав життя за Україну!»

      Чекати довелося цілих чотири дні. І тоді всі дізналися, що гетьманом став генеральний писар Виговський. Проте ходили балачки, що обрали його лише до повноліття Юрася Хмельниченка, – до пуття городяни нічого не знали, тому що на козацьку раду їх не пустили.

      Але Марічці було однаково, до чийого повноліття обраний Виговський, – лише б повернув їй млинок! А там хай буде гетьманом хоч до самого Судного дня – їй начхати! Тому наступного дня Марія збиралася на аудієнцію до Виговського, прискіпливо роздивлялася себе в ручне люстерко та досадливо зітхала. Начебто вона ще й гарна жінка, проте помітні легкі зморшки під очима та на лобі, а між бровами взагалі маленька складочка з’явилася, і шкіра вже не така пружна, і колір обличчя не такий свіжий, і рум’янець потьмянів… Марічка гірко зітхнула та відклала люстерко. Не те щоб їй хотілося полонити самого гетьмана чи ще кого, але, будучи гарненькою жінкою, вона знала, як це допомагає, коли чогось треба від протилежної статі, – рідкісний чоловік відмовлявся допомогти красуні у скруті, хіба що якийсь мужлай. А тепер її головна зброя послабшала. «Що поробиш?! – подумала Марія, знову гірко зітхнувши. – Мені вже багато років, і нічого я не вдію! Ох, Пречиста Діво, допоможи мені! Він просто зобов’язаний зглянутися на мене та допомогти!» Вона знову подивилась на себе в дзеркало, скинула брову, звабливо усміхнулася своєму зображенню, пустотливо зиркнувши очима, щоб підбадьорити саму себе. В останній

Скачать книгу