LITMIR.BIZ

Скачать книгу

уряд. Мені просто шкода, що так багато років ми все збиралися відвідати Ейба, а змогли зробити це лиш тоді, коли його вже немає тут, щоб привітати нас.

      – Олівіє! – шикнула Бронвін.

      Олівія глянула на Емму і спохмурніла.

      – Зі мною все добре, – сказала Емма підкреслено байдуже. Але коли я зустрівся з нею поглядом у дзеркалі заднього огляду, вона швидко відвела очі вбік.

      Я запитав себе, а чи не була реальною причиною, з якої вона захотіла приїхати сюди, спроба довести щось мені – що в неї з моїм дідом уже все, що старі рани вже не болять?

      Потім я звернув за ріг, і ось нарешті він – непримітний, наче коробка з-під взуття, будинок у самісінькому кінці зарослого бур’яном сліпого провулка. У провулку Ранньої Пташки будинки були дещо занедбаними – більшість сусідів зазвичай літо проводили десь на півночі, – але Ейбів виглядав іще гірше: його газон пішов у насіння, а жовта облямівка уздовж лінії покрівлі почала лущитися та облазити. Коли з настанням осені сусіди Ейба повернуться, вони дізнаються, що він покинув їх назавжди.

      – Ну, це тут, – сказав я, заїжджаючи в під’їзну алею. – Просто звичайний будинок.

      – Як довго він тут жив? – спитала Бронвін.

      Я збирався вже відповісти, але мене відволікло щось незвичне, що до цього моменту проходило повз мою увагу: увіткнута в траву табличка «ПРОДАЄТЬСЯ». Я вийшов, пройшовся двором, витягнув оту табличку із землі та й закинув її до стічної канави.

      І ніхто мені про це не казав! Авжеж, не казали: я впав би в істерику, а мої батьки не хотіли мати з нею справи. Мої почуття були надто складною штукою.

      Іззаду підійшла Емма:

      – Ти в порядку?

      – Я мав би спитати тебе про це, – відповів я.

      – Я в порядку, – сказала вона. – Це ж просто дім. Правда?

      – Правда, – відповів я. – Але чому мене так непокоїть, що мої батьки продають його?

      Вона обняла мене зі спини:

      – Ти не повинен виправдовуватись. Я все розумію.

      – Дякую. І я цілком зрозумію, якщо колись ти захочеш від мене піти. Тільки скажи.

      – Зі мною все буде добре, – сказала вона. А потім додала тихіше: – Але дякую.

      Раптом позад нас почалась якась метушня, і ми повернулися та побачили Бронвін і Олівію, котрі стояли біля багажника машини.

      – У багажнику хтось є! – закричала Бронвін.

      Ми підбігли. Я почув, як хтось кричав приглушеним голосом. Я натис кнопку на брелоку для ключів, і багажник відчинився. Звідти вискочив Єнох.

      – Єноху! – вигукнула Емма.

      – Що, в біса, ти тут робиш? – спитав я.

      – Ви реально думали, що я дам вам піти без мене? – Він закліпав від несподівано яскравого для нього сонячного світла. – Ви помиляєтесь!

      – Твій розум… – сказав Мілард. – Інколи він просто не піддається логіці.

      – Так, мій неперевершений розум багатьох заставав зненацька. – Єнох виліз на під’їзну алею, потім збентежено роззирнувся: – Стоп. Це не магазин одягу.

      – Боже, він правда неперевершений,

Скачать книгу