ТОП просматриваемых книг сайта:
Карта днів. Ренсом Риггз
Читать онлайн.Название Карта днів
Год выпуска 0
isbn 9786171263178
Автор произведения Ренсом Риггз
Жанр Ужасы и Мистика
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
– Вони живі, чого нема в більшості з нас. І вони не пам’ятають нічого з того, що трапилося п’ять хвилин тому.
– Хай і так. Але мені нецікаво решту свого життя прикидатися тим, ким я не є. Якщо така ціна за те, щоб бути їхнім сином, то воно того не варте.
Після цих моїх слів у неї був такий вигляд, наче вона хотіла щось мені крикнути, але натомість вона проковтнула той крик.
– Я ніколи не стверджувала, що бути дивним легко, – сказала вона за мить. – У тому, що стосується того, щоб бути одним із нас, є чимало неприємних та важких моментів. А найважчим у цьому є, імовірно, навчитися домовлятися зі світом людей, котрі не можуть чи просто не хочуть тебе розуміти. Багато хто вважає це неможливим – і залишається в часових петлях. Але я ніколи не припускала, що ти з таких. Ти маєш дуже особливий талант, і я кажу не про твоє вміння легко обходитися з порожняками. Ти, Джейкобе, є свого роду перевертнем, котрий здатен легко подорожувати між світами. Такі, як ти, не мусять бути прив’язаними лише до одного дому чи однієї сім’ї. У тебе їх може бути багато, як було у твого діда.
Я глянув угору, де над головою плавно ширяв пелікан, ліниво ворушачи крильми, наче опахалами, та пригадав собі життя мого діда. Більшу частину його той прожив у трухлявій хатинці на краю болота. Його дружина та діти майже не знали його. Він рік у рік ризикував життям, боровся за інтереси дивних, а в нагороду за це, урешті-решт, його стали лікувати, наче якогось забудькуватого старого психа.
– Я не хочу бути схожим на мого діда. Я не хочу його життя.
– Ти й не будеш схожим, у тебе буде своє життя. Як щодо школи?
– Здається, ви мене не слухаєте. Я не хочу… – Я повернувся та, широко розкинувши руки, заволав через усю бухту: – НІЯКОГО! ТАКОГО! ГІВНА!
І з розпашілим обличчям я знову розвернувся до неї.
– Ти вже закінчив? – спитала вона.
– Так, – тихо відповів я.
– Добре. А тепер, коли я повністю проінформована про все, чого ти не хочеш… що ж хочеш ти?
– Я хочу чимось допомогти єдиним у світі людям, котрі завжди приносили мені тільки нещастя. Дивним. І я хочу зробити щось важливе. Щось велике.
– Ну гаразд. – Вона присіла та простягла мені руку. – Можеш почати просто зараз.
Я підбрів ближче, і вона допомогла мені видертися на причал.
– Я маю для тебе роботу, яка є дуже важливою та яку в усьому Дивосвіті не зможе зробити ніхто, крім тебе, – сказала пані Сапсан, коли ми вирушили.
– Окей. Що це?
– Дітям потрібне сучасне вбрання. Мені треба, щоб ти взяв їх на шопінг.
– Шопінг? – спинився я. – Ви прикололись.
Вона повернулась до мене обличчям. Його вираз був незворушним.
– Аж ніяк.
– Я сказав, що хочу зробити щось важливе. Для Дивосвіту!
Вона підійшла ближче та промовила тихо і чітко:
– Я вже казала це раніше, але можу повторити. Це є вкрай важливим для майбуття того світу, щоб ці діти вміли орієнтуватися в цьому світі. І ніхто, крім тебе, не навчить їх, Джейкобе. А хто ще? Ті, хто десятиліттями живе в часових петлях, не знають