ТОП просматриваемых книг сайта:
Карта днів. Ренсом Риггз
Читать онлайн.Название Карта днів
Год выпуска 0
isbn 9786171263178
Автор произведения Ренсом Риггз
Жанр Ужасы и Мистика
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Єнох зітхнув і мовив роздратовано:
– Схоже, ти щось приховуєш від нас.
– Що? – спитав я, повернувшись до нього.
– Я думаю, ти знаєш код, але хочеш лишити Ейбові секрети собі. Хоча це ми знайшли дверцята.
Я насупився та зробив крок до нього. Бронвін стала між нами:
– Джейкобе, заспокойся! Єноху, заткнись! Так не допоможеш.
Я показав йому середній палець.
– А-ах, кого хвилює, що там у запорошеній старій Ейбовій норі в землі, – сказав Єнох та засміявся. – Напевне, це всього лиш тисяча старих любовних листів від Емми.
Тепер уже Емма показала йому середній палець.
– Чи, може, вівтар із великою її світлиною та свічками навколо… – і він удавано радісно заляскав у долоні. – О, це було б так незручно для вас обох!
– Підійди-но сюди, щоб я могла підсмалити тобі брови, – сказала Емма.
– Не звертай на нього уваги, – мовив я.
Тримаючи руки в кишенях, ми з нею відійшли до виходу. Він дістав нас обох.
– Я нічого не приховую, – тихо сказав я. – Я реально не знаю коду.
– Я вірю, – відповіла вона і торкнулася моєї руки. – Я от подумала… Може, то й не номер.
– Але ж панель цифрова.
– Може, то слово. Глянь сам, на клавішах крім чисел є і літери.
Я підійшов до дверцят і глянув. Вона казала правду: кожна цифрова клавіша мала ще й по три літери під нею, наче кнопки на телефоні.
– Чи було якесь слово, яке б означало щось для вас обох? – спитала вона.
– «Е-м-м-а»? – знову встряв Єнох.
Я повернувся до нього.
– Богом клянуся, Єноху… – Бронвін підняла його та кинула через плече.
– Гей! Облиш мене!
– У тебе тайм-аут, – відповіла Бронвін та повела його геть із кімнати, хоча той пручався і скиглив.
– Як я вже казала, – промовила Емма, – це якийсь секрет, який був поміж вами двома. Щось, відоме тільки вам двом.
Я на мить задумався, а потім опустився на коліна біля люка. Спершу я спробував імена – моє, Ейба, Емми, – але облом. А тоді, просто зі злості, я набрав слово «д-и-в-н-и-й».
Ні. Це надто очевидно.
– Знаєте, це може бути навіть іншою мовою, – подав голос Мілард. – Ейб розмовляв також і польською.
– Тоді, напевне, усе це може затягнутися до ранку, – сказала Емма.
Але мій мозок уже загудів на повну. Польською! Так, він розмовляв нею інколи і переважно сам із собою. Він ніколи не навчав мене цієї мови, окрім одного слова. «Тиґриску» – ім’я, яке дають домашнім улюбленцям і на яке він часто до мене звертався. Це означало «Тигриську».
Я набрав його.
Тумблери всередині замкá відчинилися з гучним «клац!».
Свята хрінь.
Дверцята відчинилися, щоб явити нам драбину, яка вела в пітьму. Я поставив ногу на першу щаблину.
– Побажайте мені удачі, – сказав я.
– Дай спершу я, – зупинила мене Емма. Вона розкрила долоню, і з’явилось полум’я.
– Це маю бути я, – відказав я. – Якщо там зачаїлося щось злобне,