Скачать книгу

займатися. Стривожена мама взялася шукати пропажу сама. Тому й запитує всіх про все.

      – Невже в Піщаному справді потрібні аж такі легенди для нашої появи?

      Вадим зміряв Ольгу поглядом згори донизу, похитав головою.

      – Якби не три трупи, якби не чутки про зникнення в тих краях людей – нічого такого було б не треба. До того ж мусите зрозуміти специфіку. Колись Піщане було маленьким раєм на землі для тих, хто в ньому жив. Зараз – глухий кут, забутий і кинутий напризволяще. Ще й овіяний дурною славою. Скільки б народу там нині не мешкало, усі разом і кожен окремо дивитимуться на вас спідлоба, підозріло. Враховуючи, що там напевне є свої, небажані для розголосу темні таємниці, ми ризикуємо не повернутися звідти живими.

      – Навіть так? Хіба не можна залучити поліцію офіційно?

      – Ох, Ольго, Ольго. Навіщо тоді ми тут із вами сидимо? Ви ж пробували.

      – Не знала всіх обставин. Зараз ви відкрили очі. Просвітили.

      – Думаєте, полковник Кушнірук після цього стане на ваш бік? Та тут же всі шукають, на кого б те село перекинути! Нікому не хочеться ламати зуби в тій глушині. На Піщане простіше закривати очі. Власне, тому він і зіскочив із теми. Хіба не згадували при ньому цю назву? – Ольга ствердно кивнула. – От бачте! Тож маємо діяти на власний розсуд. І, нагадаю, без вас, матері зниклої дівчини, мені там буде непросто.

      – Хіба я відмовлялася? Від самого початку, здається, вирішили робити все разом.

      – Хотів почути зайвий раз, що не здасте назад.

      – Ви погано мене знаєте, Вадиме Чотар.

      Аби символічно закріпити щойно укладену угоду, вони почаркувалися кухлями.

      У пасторальній тиші саду звук вийшов надто лунким.

А ТИМ ЧАСОМ…

      – Не бийте! Не бийте!

      – Ти ще не знаєш, як б’ють, дівчинко.

      – Знаю! Не треба більше!

      – Тебе тільки шмагають.

      – Досить уже! Ну, будь ласка!

      – Чому досить? Скажи мені і всім, хто тут є.

      – Мені страшно!

      – Брешеш, Яно. Аби справді боялася, не робила б такого. Тебе страх зупинив би, дівчинко. Так чому тебе не треба більше карати?

      – Я більше не буду!

      – Не будеш – що?

      – Тікати!

      – Ти ж не втекла. Звідси неможливо втекти.

      – Я вже знаю це, знаю! Я буду слухатися! Чуєте, я буду дуже слухняною!

      – Дуже? Чи дуже-дуже?

      – Дуже-дуже-дуже!

      – Добре, лишіть її. Вона все зрозуміла й справді більше не робитиме, як хотіла. Так-так, стій. Не ховай очі. Мене не обдуриш, Яно. Бачу, на лиці написано – щось хвилює. Язик свербить щось запитати. Питай, не бійся.

      – Я не боюся.

      – А ось тільки сказала – страшно.

      – Та не плутайте мене! Ой, не треба знову!

      – Не хами. Не підвищуй голосу.

      – Вибачте.

      – Отак. Слухаємо тебе.

      – Для чого я тут? Чому ви мене тримаєте?

      – Для твого ж блага. Твоє завдання зараз – дихати свіжим повітрям. Тут унікальне повітря. Мікроклімат лікувальний. Дурні

Скачать книгу