LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Воняє? – простецьки запитав Чотар і підморгнув.

      – У мене алергія на рибу в будь-якому вигляді. Яні передалося. До речі, це не така вже й рідкість.

      – Ага. Я, наприклад, овочі їсти не можу, – Вадим застебнув сумку. – Хіба картоплю, ну, пару огірків, але з грядки. Роздуває одразу, – він погладив себе долонею по животу, й Ольга вкотре переконалася, що про делікатність і такт тут і не чули. – Тільки якщо у вас із дочкою спадкове, у мене чортзна-звідки. Не від Назара точно.

      – Чому?

      – Так він же м’яса не їсть, скільки я себе пам’ятаю. Гриби, риба, а найбільше овочі. І не п’є, – додав після паузи.

      Пахнуло вже не так сильно, та все одно дратувало й навіть провокувало нудоту.

      – А ви? – спитала лиш, аби підтримати розмову.

      – Що я? А-а-а! – Чотар широко посміхнувся. – Грішний, грішний. Буває, – і тут же, без переходу, як заведено: – Вас як звати? Не запитав, заморочився.

      – Ольга, – відповіла стримано й додала: – Іванівна.

      – Слухайте, Ольго, – він пропустив по батькові повз вуха. – Пустіть мене за кермо.

      – З якої радості?

      – Я тут вам навігатором працюю. Ви ж поговорити про щось хочете? Коли я кермуватиму, балакати простіше, бо дорогу довкола знаю. А то скільки катаємося, тільки й командую: туди, сюди, назад, уперед.

      Не хотілося віддавати кермо. Проте логіка залізна. Кивнула, мовчки вийшла з машини. Вадим посунувся на її місце, сіла на пасажирське. Щойно рушили, відразу взяла бика за роги:

      – Пані Тетяна порадила вас як фахівця. Кращого в цих краях, – нічого такого секретарка шефа поліції не казала, та Ольга вирішила натиснути на його его. – Я шукаю свою доньку, Яну.

      – Ту, у якої на рибу алергія?

      Або Чотар знущався, або справді був ще простішим, ніж здавався.

      – У мене одна донька. Їй двадцять два роки. Дівчина не п’є, не курить, місяць тому закінчила Могилянку. Філологія, германські мови.

      – Забагато зайвої інформації.

      Уперше за час спілкування Ольга вловила справді серйозні нотки. Чотар говорив, не дивлячись на неї, крутив кермо, спритно оминаючи дорожні ями.

      – Чому зайвої?

      – Якщо її здоровий спосіб життя або факультет, який закінчила, стосуються зникнення вашої Яни – тоді не зайва.

      А так… Не має значення.

      – Що ж має?

      – Нічого. Тетяна неправильно вас спрямувала. Я не шукаю зниклих київських дівчат.

      – Місцевих шукаєте?

      – Ніяких не шукаю. Самі бачите, рибою торгую. Забираю її по приватних коптильнях. Потім по неї приїздять замовники. Може, спробуєте наших вугрів? Раптом сподобаються й алергія мине? Клин клином вибивають, буває.

      Подумки Ольга повільно порахувала до десяти.

      – Ви працювали в карному розшуку.

      – Хіба це заважає торгувати копченою рибою?

      – Ви якось знайшли викрадену дівчину. Доньку місцевого бізнесмена, прізвище Миронюк. У нього виникли проблеми, на місці магазину хтось крутий хотів щось будувати.

      Миронюк уперся, невдовзі

Скачать книгу