Темні таємниці - Андрей Кокотюха

Скачать книгу

а втім, помітне. Узуті в кеди ноги не мали м’язистих рельєфів, як і руки. До того ж, коли він почав спускатися з ґанку, Ольга помітила: кульгає на ліву ногу. Не дуже, проте зграбності рухам це не додавало.

      І ще волосся на голові сиве.

      Тим часом старший чоловік вирізнявся темною кучмою волосся. Ці двоє мовби помінялися головами. Чи принаймні обличчями.

      – Так ви по рибу? – запитав кульгавий. – Ще нема, але буде.

      – Чому одразу по рибу?

      – Бо займаюся рибою, – розвів руками чоловік.

      – Узагалі-то мені потрібен Вадим Чотар.

      – Здрастуйте вам, – кульгавий зробив той самий привітальний жест. – Але від того, що Вадим Чотар перед вами, нічого не зміниться. Риби нема.

      – Ну вас із вашою рибою!

      Чотар зиркнув позад неї. Ольга перехопила погляд, повернулася.

      – Що?

      – Машина. «Опель». Ваша?

      – Припустімо.

      – А без припущень?

      – Моя, – і додала вочевидь безглузду фразу: – Я на ній приїхала.

      – Моя на приколі. Диски два дні тому гавкнули. Одразу три, буває. Дороги – яма на ямі, ускочив здуру. Хоч знаю ніби кожну. І, як на зло, тут ніде нема таких. Замовили аж у Києві. Уявіть, поштою чотири дні йтимуть. Зараза, знав би – домовився б із автобусом.

      – Нічого.

      – Так, буває. Але я знову про рибу. Проїдемося? Якщо інша справа до мене – дорогою поговоримо. Приємне з корисним буває.

      Чотар тримався безпосередньо. Але все правильно, як попереджали: він не сприймав Ольгу жінкою. Не виказав жодного, бодай мінімального чоловічого інтересу. Їй не подобалося, коли при першій же зустрічі мужчини роздягають очима й лапають поглядами. Проте щоб зовсім без уваги – її жіночу гордість трошки зачепили.

      – До вас направила Таня. Тетяна, з приймальні…

      – Та знаю я Таньку дуже добре. – Чотар думав про свій інтерес, ні на що більше не відволікаючись. – Вона в мене вугрів копчених бере, буває. Знаєте, які у нас тут вугрі, на Шацьких озерах? Цимес! – він чмокнув губами. – Я серйозно, рибу маю забрати в кількох місцях. Своєї коптильні нема, та й морочитися… Ну його. У мене ж клієнти, замовлення. Бізнес такий.

      Тим часом із душу вийшов старий гімнаст, на ходу обтираючись рушником.

      – Машину знайшов, Вадько, не інакше? – гукнув.

      – Домовляюся, Назаре, домовляюся.

      – Давай.

      Спортсмен зник у будинку. Їхні стосунки виглядали Ользі чим далі, тим дивнішими.

      – Батько ваш?

      – Угадали. Бачте, який живчик. А на мене каже – не в корінь пішов.

      – Чого ж так?

      – Буває, – схоже, це було улюблене слівце Чотаря. – То їдемо?

      – Якщо інакше не вийде поговорити – гайда.

      Ольга думала – чоловік перевдягнеться. Але Вадим Чотар лише підтягнув обрізані джинси, узяв велику картату сумку, яка валялася біля ґанку, і закульгав до хвіртки.

      Він загнав Барву в глухий кут.

      Тепер не уявляла, з чого треба починати розмову. І взагалі не вкладалося в голові,

Скачать книгу