Темні таємниці - Андрей Кокотюха

Скачать книгу

міст. Усе одно мешканці загалом мають однакові можливості, а простір довкола них облаштований зручно. Натомість з рідної периферії Ользі чимшвидше кортіло вибратися до кам’яних джунглів, тож комфортно почувалася лише в мегаполісах.

      Отакою виросла й сформувалася.

      Зараз же, коли обставини закинули в тихий одно-, двоповерховий Шацьк, де кількість жителів заледве досягла п’яти тисяч, вона розгубилася. Хай би як парадоксально це не звучало, та Ольга уявила себе нездалим плавцем у відкритому морі. Під ногами не було звичної опори, доводилося борсатись, аби втриматися на воді, та сили можуть залишити будь-якої миті. Тож вона подумки похвалила себе за те, що послухала Тетяну з приймальні та заручилася підтримкою Чотаря. Бо цей, навпаки, був у звичній для себе обстановці.

      Результату не міг спрогнозувати ніхто.

      Але що і як робити, він знав напевне.

      Трохи побурчав, дізнавшись, що номер на другому поверсі. Та все ж закульгав сходами, дав Ользі годину перепочити з дороги. Знайшовся привід згадати давнє мамине попередження – ось вона й зіткнулася зі спробою визначити денний розклад за неї. Такою була одна з причин розлучення: колишній чоловік дратував періодичним бажанням контролю. Куди б вони не вибиралися разом, категорично давав на збори годину, постійно підганяв, загалом жив за власним годинником і коли м’яко, та здебільшого наполегливо вимагав, як сам казав, триматися у його фарватері. Одного разу набридло.

      – Не втомилася, – відрізала вона. – Ми не для відпочинку приїхали.

      – Я трошки подих переведу.

      – Година – не трошки. Це шістдесят хвилин. У вас, Чотарю, взагалі є план дій? Усю дорогу намагалася витягнути, так ви ще й заснули демонстративно.

      – Чому – демонстративно? Я просто задрімав. Просив же дати кермо.

      – Щоб задрімали на ходу?

      – У нас не дуже злагоджена команда, по-моєму.

      – У нас узагалі нема команди. Поки що. Ми шукаємо мою доньку, якщо не забули.

      – Не забув. Тому годину дав не вам, а собі. Раніше нічого не вийде. Мушу зробити кілька дзвінків.

      – Кому?

      На лице Чотаря вперше від початку подорожі набігла тінь. – Ольго, чудово розумію ваш стан і настрій. Але давайте домовимося: я не ваш підлеглий. Ви не вимагаєте від мене звіту, гаразд?

      Вона трохи здала назад.

      – Гаразд, ми визначили статус та межі прийнятного. Скажу інакше: маю право знати про ваші дії. Бо це стосується мене прямо й безпосередньо.

      – Маєте, – легко погодився Чотар. – У мене в Шацьку не так багато знайомих. Та все ж є кілька, із ким можу вільно говорити про певні речі. Зараз хочу видзвонити. Потім зустрінемося з кимось і почнемо рухатися. Згода?

      – Згода.

      Заходячи до себе в номер, Ольга дужче, ніж хотіла, грюкнула дверима.

      3

      Ресторанне меню вона вивчала без особливого ентузіазму.

      Чотар виявився людиною слова. Витратив на свої дзвінки трохи менше години. Весь цей час Ольга нудилася,

Скачать книгу